Щоденник грубіяна

Я вже не народний романтик
І бачу картину просту:
Плекають меткі кандидати
В отарі людській темноту.

Їм мила селянська наївність
Й копійчане жлобство містян…
Й прошкує дегенеративна
Країна у щІльний туман.

І хрен його зна, куди зайде?
І Бог його зна, з ким і як?
А, може, вона просто зайва,
Як серед балу жебрак?

Повземо, як черепаха?
Ні, мчимо вперед!
Був раніше в Гальки хахаль,
А тепер – бой-френд.

Народ вже ясності потроху вимага,
Питається: хто, врешті, ляльковод?
І чи:
Який народ – такий слуга?
Чи ні:
Який слуга – такий народ?

Є зрадники в нас хіба тільки?
Та видно і прямо, і збоку:
Повсюдно їх ставлять до стінки,
А в нас – до валютних потоків.

де здичавілі свійські свині тероризували сільчан

З тривогою подумав, що нас жде?
До кого прихилитися смиренно?
Дружніші у нас свині за людей,
Ще й насідають зусібіч «зелені».

«Выхожу один я на дорогу…»
І дивлюсь, як їздять люди в нас.
Кожний другий – Олень круторогий,
Кожний третій – дикий підарас*

*Автор знає, як правильно пишеться це слово. Запобіг до сленгу. Так смачніше.