Щоденник грубіяна

Столицю мучать             вже давно запори, Чи, по-культурному,             автомобільні корки. Аж у провінції             всім чути спори, Коли і хто хаос             на вулицях приборка. І кожна рада обіцяє:             «Ми зумієм!» Та, виявляється,             і в неї анемія!

Про корисність склерозу Людина я досить доросла (Вкраїнець, не малорос) Прошу для добра, а не зозла: Нашли на Москву, блін, склероз! Щоби вона, врешті, забула, Що є Україна і ми, Взялася за рідні аули, Народ свій піднесла з пітьми. Тоді нам, святий Миколаю, Дихнеться, мабуть веселіш… Відтак, без склерозу, гадаю, І справді не обійтись.

Прочитав. І був вражений прикро: Ніби влада – відбиток народу. І вилазять наверх різні пики З мас народних, із самого споду. І постала гнітюча проблема: Якщо так? – Як народ свій любити? Я також його частка, зокрема… От і спробуй тут кинути пити!

Помітив: в нас бракує грошей. Бюджет не можемо наповнить. І на місцях нема. Хіба що трошки… Інвестори тікають поголовно. Ученим й вчителькам убогим Платню підвищують нечасто. Та є місця ще, слава богу, Де гроші є, й охочі можуть красти.

Зі східноєвропейських мотивів Прибився кіт. Блондин, задрипаний, блохастий. І їсти попросив. Чомусь у мене саме. Звичайно, дав. Бо видно, що Стражда скотина. Але з умовою: як знову прийде, щоби мовчав, не нявкав, не рипів огидно. Бо голос в нього, як у президента – хрипкий, тягнучий, з недоречним «сі» в місцях безглуздих.

Фото: Йоханнес Капс з маленькими пацієнтами онкогематологічного відділення дитячої міської клінічної лікарні. Зазвичай він озивався перед католицьким Різдвом чи Пасхою. І я угадував, звідкіля він телефонує: з Німеччини чи зі своєї полтавської квартири? Якщо вже прилетів, то він запрошував мене на каву, і ми обговорювали наші подальші дії. Власне, об’єкт нашої діяльності визначав він. Я був помічником. Наша співпраця тривала більше 27 років, і якось поступово, невимушено, само собою сформувався розподіл ролей. У помічники я не набивався. В мене завжди було досить справ. Але коли в міській раді сказали, що з Німеччини, від партнерів, прибув гуманітарний вантаж, цілий трейлер, «а ти, ми знаємо, дещо розумієшся на німецькій, отож зустрінешся зі старшим, допоможеш йому. До того ж він твій колега – журналіст». Я терміново виколупав зі своїх книжкових покладів українсько-німецькі розмовники. Щоб освіжити пам’ять. Бо мовна практика в мене була, м’яко кажучи, слабенька. Я розумів, одна

Впорядкували. Врешті, удалося. Всі комунальники доклали праці. Вже й відкриття учора відбулося: Безхатько переспав на крайній лавці.

В нього є політичний талант, Гідний гарних, піднесених рим. В кого ще був такий результат: Рот розкрив – й остокиздів усім.

Вона проходить по салону, Як криголам по річці Псел, І плющить всіх             до розмірів талону. Бо виручка – понад усе. Мені кондукторка ця мила. Але … що думав кадровик? Бо замість неї пасажирів Штук п*ять Могли б упхатись у час пік.