Щоденник грубіяна

З Йоганна-Вольфганга Гьоте Бились чесно янголи за людство Й поразок зазнавали часто-густо. Тому занепадало все на світі Й торжествував нахабно скрізь нечистий. Отож, на плач і стогін небораків Господь звернув увагу якось І слово янголам сказав, Яким навіки дозволяв: «Не соромтесь відтепер ніколи І поводьтесь, як чортяче кодло, Поза все здобудьте перемогу І співайте потім: «Слава Богу!..» Все вони з півслова зрозуміли Й дивина: чортів ураз розбили. В одному янголи зійшлись: А це приємно: бути, як біс.

Неожиданно для себя – по-русски. Ну как же так, Ваньки и Машки? Чуть что – «Мы – великий народ!» А оказалось – дворняжки, «Хозяин» науськал – и вот: Облаяли всех и повсюду – Гейропу, пиндосов, хохлов… Ах, как одиноко и трудно Быть лучшими среди козлов!

Я дав собі слово залізне, Що буду помірним в питті. В «ігнор» послав приводи різні, А друзів-п’яниць – поготів. …І став я , нарешті, помірним, Тверезості майже досяг. Хто знає мене – не повірить. Мені ж ще нема й сімдесят!

Вони добре знають, що брешуть. І знають, що знаємо й ми. Звичайно, це роблять не вперше. Набріхані цілі томи. Та, попри знання, всім торочать Й істЕрять щоразу вони: Чому українці не хочуть Повірити їхній брехні?!

Цікаво чомусь мені стало, Що роблять тепер довбодятли, Що тричі мене нагинали Вивчати марксизм з діаматом. І що із тих студій лишилось? Навскидку, блін, важко сказати… Єдине, що міцно засіло, - Неприязнь до бородатих.

На останні політичні вбивства в РФ і в Україні. Трохи суб’єктивно. Питання вторинні це: за що? І справа чиїх вмілих рук? У вас убивають найкращих, А в нас узялись за падлюк.

Потрапив в лавку лЮксових напоїв. До мене зразу риссю продавець. Та ціни я просік і з гідністю ковбоя Сказав: «Я екскурсант. Не покупець».

На світ ми приходимо голі Й такі ж залишаємо світ… Підтвердив сусід мимоволі Цю істину в розквіті літ.     *   *   *  «Роздяг» його банк за кредити, Й сусід наказав довго жити.

Був мером бувалим він. Словом, З законами знався на «ти». Тепер висувається знову. Напевне, щось недомутив.

Якщо в гівно вступив спрожогу, Не нарікай, тим більш – не злися. Подумай, яке горе в того, Що в ньому зручно поселився?

У Бога є теж протилежність. Не називатиму всує… Геройство і жлобство безмежне Віддавна у нас сусідують. Скрізь множать бомжів олігархи – Природну свою противагу. І що з цього приводу каркнеш? Так… просто звертаю увагу.

Нас потовкли, й ми знову відступили. Чогось бракує: зброї чи наснаги? Підступний ворог наляга щосили… Зате у нас – моральна перевага!

«На вкус и цвет – товарищей нет». Не заперечуй, а то пошлють… Хоч ти санлікар й авторитет, Мікробу завжди миліший бруд.

Не знає, мабуть, до сьогодні, Що всім відомий давній вислів «За щастя битися народне…», Не завжди значить –                          у прямому смислі.

Дорога до сибірської каторги          Ця фраза застряла в моїй пам’яті в досить далекій юності. Я був занурений у безтурботно-безсистемне читання. Так би мовити, вільно пасся  на пастівниках культури. Фраза заскочила в голову з журналу «Вокруг света» 1916 року. (Так, він виходив ще до революції, чи то пак – до Жовтневого перевороту). В статті власкора журналу розповідалося про перебування російської армії у Львові під час Першої світової війни. Австро-угорські війська відступили, і львів’яни опинилися під новою владою. З досить розлогого матеріалу (можливо, саме через цю фразу) мені запам’ятався епізод з чоботарем-євреєм, якого заарештувала російська контррозвідка. За підозрою у шпигунстві.          Взагалі, варто зразу зазначити, що в Росії завжди когось підозрювали. За соціальним станом, за національною належністю тощо. В той період власті повсюдно з підозрою ставилися до жидів (перепрошую, мо...