Щоденник грубіяна

    Це назва одного з розділів поетичної книжки Ганни Дениско*. Дійшовши до цієї декларації, я спіткнувся об власну рефлексію: «А йому – по барабану! На те він і хам. Хіба віршами, друкованим словом хама переконаєш?! Тут потрібні якісь інші засоби…Взагалі, наша праця –літературна, публіцистична – в справі навернення хама має, мабуть, дуже низький ККД, менший, ніж у перших паротягів. Інакше навколо панувало б суцільне прекраснодушшя…»     На моє переконання, публіцистична творчість – це різновид донкіхотства. І займається ним Ганна Дениско вже давно. Як сама, не по-жіночому, зізналася в передмові: «…45 літ прокипіла у журналістському казані».     Мені видалося трохи дивним, що це – її перша книжка. Було багато публікацій, вона неодноразово брала участь у різноманітних колективних збірках… А от потурбуватися, щоб якось солідно оформити свою творчу активність, руки не доходили? Чи байдужа до «слави земної»? Мабуть, причиною –вічний журналістс...

Якийсь вчора день випав дивний: Ніхто мене не наї…ав, Не вилаяв ненормативно, Не вкрав і не оштрафував. Але я людина бувала, З усіх міркувань – ще не пень. Гадаю, що доля відклала Усе це на завтрашній день.

Я не люблю персон, які чіпляються за владу, - після того, що вони встигли натворити. Я не люблю і тих, які до влади рвуться, - за те,            що вони потім здатні натворити.

В дитинстві спробував я жартома В свого кота забрати шмат ковбаски… І це зробив, зізнаюся, дарма – Він укусив мене, невдячний аспид. На думку спав мені покійний кіт, Коли про можновладців я подумав: Попробуйте в них владу відберіть – Кого завгодно гурт чиновний зхрума.

(Тією ж монетою) Пихатість і гумор твій сальний Нагадують прищик на сраці - Хоч явище і маргінальне, Та все ж достатньо свербляче.

"Можно ли допустить, с точки зрения морали, чтобы  народом руководили преступники? Здесь я хотел бы добавить: даже если эти преступники были избраны народом". Бертольд фон Штауффенберг (в спогадах про свого батька полковника Клауса фон Штауффенберга, який 1944 року здійснив замах на Адольфа Гітлера).

«Донбасс порожняк, блин, не гонит…» Невже це не порожняк: Пи…дячать «тітушок» вагони Й «тележки» брехлів-комуняк.

Хто тільки нас не воював?! Набіги – за набігами!.. І половців наш край спізнав, Й татар із печенігами. І німці пхались: «Drang nach Ost!..» Та в грудні (ні хрена собі!) Нам пережити довелось Набіг донецьких масовий.         Полтава, 2004 року

За баладою Гайнріха Гайне «Die Grenadiere» . Переклад адаптований до українських історичних обставин. Ішли в Україну два козаки З московської злої неволі, Лісами й байраками йшли навпрошки, До рідних брели видноколів.   В дорозі зустріла їх звістка сумна: Вітчизна тепер безборонна, Бо військо розбите, війська нема І гетьман, і гетьман в полоні.   Заплакали гірко два козаки, Сини запорозького стану. Один сказав: «Слова такі Печуть, як роз’ятрені рани…»