Щоденник грубіяна

Наш народ – тупий він чи терплячий? Схожі риси – і не розбереш. Як хвалити – то терплячий наче… А як лаяти – тупий без меж…

Строга. Оголошує підозри. Шахраям і, звісно, казнокрадам. Але чи посадить когось? Бозна… Милосердна ж бо! Тому не садить. * Двоїстість, роздвоєння чогось (лат.)

Згадую совєцьке  спільне дворище І додати хочу ще одне: Бидло розмножалося проворніше, Аніж щось шляхетне і складне.

Інтерв’ю прослухав з крупним чином. Розповів про все він й ні про що. І мене зненацька осінило: «Так у нас усе ж, б*я, харашо!»

Озираю з болем я країну, Розікрадену й завждИ неситу. І нагадує вона мені скотину, Що всуціль обсіли паразити.

Крим віджали москалі, Кавказці – базари. В банках, знаєте самі, – Люди в окулярах. Але є горОди в нас, Де гнемося раком. На будовах повсякчас Мерзнем, як собаки. Ми позиції оці Не здамо ніколи! Бо такими люблять всі Інші нас довкола.

Що я так піднісся духом? Чи моя це справа? За морями – завірюха, Я ж в тривозі… Справді! Уляглося. Слава Богу! При владі – нормальний. Побороли демагога. Тепер – не начальник. Я ж собі плекаю думку: Може, в нас щось вийде? Так набридли недоумки! Перед світом стидно.

Епізод з Інтернету Був ошелешений я впОвні Сюжетом із життя бізонів. Згадав їх я не випадково – Бо знали українську мову! Все розуміли дикі звірі. Якби не бачив – не повірив. Куди іти і де що їсти, Враз тямили! Хоч не україністи*. В нас мови ще багато хто не знає, Бо Єгеря, мабУть, толкового немає. Причина може бути й інша: Що наші бугаї тупіші. * фахівці, які вивчають мову, літературу та культуру українського народу.

Біжить народ. Точніше: виїжджає. Не здуру, а з чіткого розрахунку. Бо тут народ лише платіжки має, А там – іще й валюту на рахунку. – А хто любитиме в нас Батьківщину? – Гадаю інколи зі страхом. Щоб самовіддано і безупинно. Одна надія – На начальство й олігархів.

Багато звань держава має. Не всі, утім, означені вершини. Іще одне звання не зайве – «Народний зрадник України».

Про політичну ситуацію в країні Він здатний розважати цілу днину. Та крізь банальності я бачу звичне: Знов хочеться «поумничать» публічно.

Стоїть питання здраве (Не вирішу ніяк): Якщо це в нас держава, То що тоді бардак?