Щоденник грубіяна

Осяяв здогад серед ночі. Напевно це шизофренія: І деспотії ми не хочем, Й демократично не умієм…

Не вміє в жоднім ремеслі, Бо молодий, не встиг навчитись. А пакостить – поперед всіх, Від роду фахівець маститий.

Світ швидкий став і метушливий, Та помітив залежність однак: Чим крутіш на газоні машина, Тим крутіший в салоні мудак.

Замріявся… З ким не буває?! Прибрати б нам якось жлобів, Брехлів, крадіїв, розгільдяїв, Хабарників і шахраїв… Жаднюг було б добре позбутись. Бо в нас, де не кинь – там і жмот. Якби їх не стало, то був би В нас добрий і милий народ!.. Та приятель вивів з омани, Урвав мій народницький транс: - Як всіх, що згадав ти, не стане, Людей не залишиться в нас.

Сьогодні проходив й побачив: На сходах лежить бомж кудлатий І слухає плеєр моднячий. Напевне, апасіонату. Подумав: це ж крок до Європи! Ми, врешті, знайшли свою нішу. Хоча сидимо в тій же *опі, Та з музикою – веселіше.

Конечно, есть подлые люди, Какие-то подлые касты… Но деться куда, если всюду – Подлейшее государство?

Або про загальне право голосу Давно не бував на природі. Робота, квартира – і все. Хоч мріяв пожити у згоді З природою. Як шимпанзе. Рвонув я нарешті за місто. Нарадили пляжик глухий. Сказали, що там досить чисто І «бусик» курсує якийсь. І справді, було небагато Насмічено в цьому кутку. Розгріб й заходився завзято Умощуватись на піску.

З тими був… Проліз туди… Кажуть, що навколішки. Гасло в нього, як завжди: «Готовий очолити!»

Як плодиться в нас все гібридне! Раніше була кукурудза. В колгосп як пошлють, то не видно Їй краю, було, при Союзі. Тепер ще війна завелася… Гібридного також ґатунку. І публіці досі неясно, У наступ побігти, чи в бункер? Покинувши копанки й хати, Народ якийсь виліз на траси, й ведуть його в безвість кудлаті Гібридні попи в чорних рясах…

    Мій друг пан Долік виявив змову. Правда, він не зміг визначити, чий саме цей злий умисел, але всі ознаки змови, як кажуть, були на лиці. Точніше, не на лиці, а на іншому. Але про це – далі.     - Я запідозрив, що щось не так, коли почав носити новомодні труси. Ну, такі, зі штучного волокна, в облипку. В них дуже потієш…     - Що ж ти хотів? Зараз літо, спека…     - Не скажи. Раніше, в «сімейних», було не так.     -Ну, згадав… І яке це має значення?     Пан Долік був відомий ретроград і вславився серед друзів і знайомих своїми гаслами: «Я залишаюся у своїй епосі!» і «Пішли ви усі нах!..» Останньому гаслу він надавав глобального значення, не розмінюючись на дрібних політичних діячів, типу Путіна, Януковича, Порошенка і т.д.     -Безпосереднє. Раніше в тих трусах, «сімейних», якщо хотілося, то зразу і моглося. А в цих, штучних, - соромно зізнаватися - осічки!     - Долік, - делікатно зауважив я, - А може це вікове? Я теж іноді…     - Що? То – в тебе! А в мене такого