Щоденник грубіяна

Крим віджали москалі, Кавказці – базари. В банках, знаєте самі, - Люди в окулярах.  Але є горОди в нас, Де гнемося раком. На будовах повсякчас Мерзнем, як собаки. Ми позиції оці Не здамо ніколи! Бо такими люблять всі Інші нас довкола.

Осяг її невтішний сенс І став цікавитися менше. Політика у нас – гучний процес, В якому кращий той,                             хто краще бреше.

Як Цинциннат я полюбив капусту, Як він колись, я також хрен поклав… Рішуче він – на свій сенат розпусний, А я – на крадькуватий наш Мінздрав. Попереджа: не треба зловживати… Та вже в самім підході він не прав. Важливо: чим горілку заїдати. Про це чомусь не згадує Мінздрав.

О, скільки людей-маракасів*! Нормальних, м’ать, менше стократ. Що ЗМІ сипонуть у них наспіх, Тим жваво вони й торохтять. *Спершу – африканський народний музичний інструмент. Виготовлявся так: у висушену диню або гарбуз насипали горох. І ритмічно торохтіли.

Давно самовіддано б’ється І жертвує звично усім Народ, знемагаючи в герці Зі жлобством одвічним своїм.

Здається він грізним й завзятим… Та є одне сутнісне «ню»: Якщо автомат відібрати, То вийде звичайний гівнюк.

Ідея – не регулярна кабінетна гостя. Вона може навідати будь-де. Приміром, відомого фізика Ісаака Ньютона вона сповістила про свій візит  під яблунею, бахнувши видатного теоретика ваговитим плодом по голові. Так стверджує переказ, хоча свідків бракувало і в той час.     Мене настигла ідея (правда, меншого, комунального масштабу) на базарі, точніше, якщо офіційно, - на Центральному міському ринку. Цей момент співпав у часі з миттю, коли я на вулиці Новобазарній вступив правою ногою в глибоку вонючу баюру (російською: колдойо… колдобоину).     Описувати, як я відтирався і відмивався, - не цікаво ні мені, ні, напевне, читачам. Але ідею, точніше – здогад, викладу.      У нас є міський голова. Він (увага!) самотужки видряпався з базарної стихії, так би мовити, з торгових низів, з «купи-продай». Я це згадую не для того, щоб натякнути на його «низкое происхождение». Сам «не с графьев». Це я до того, що, поза все, базар він повинен знати. Мало того – знати, яким він має бути. З погляду

Нотатки притомного пияка     …Я сначала не врубился. Мужики мерно, один за другим , выходили из-за здания «Детского питания», бережно неся в руках какие-то бычьи пузыри, наполненные желтой жидкостью. Они унылой цепочкой пересекали видимый мне участок улицы и исчезали за поворотом. Была в этом движении какая-то обреченность и безволие… Припомнился рассказ одного французского фантаста о посещении планеты, где росло дерево-предсказатель. Аборигены, которые хотели узнать, что с ними произойдет в будущем, приходили к нему и, расположившись под кроной, оцепенев, тихо всматривались в картины своей будущей жизни, которая «прокручивалась» в их воображении. А потом возвращались по домам – апатичные, вялые, потерянные… Потому что все стало известно наперед. Исчезла вечно волнующая интрига жизни.  На планете, где выросло это дерево, цивилизация угасала…     Нет-нет, никаких аналогий! Только похожесть реального и воображаемого (вычитанного) проистекания жизни.     - Что они несут? - спрос