Публікації

Показано дописи з Липень, 2020

НА ДОБРІ НАСЛІДКИ ВИБОРІВ

Зображення
Висить локшина в вас на вухах? Беріть за приклад оптимістів. Як затужавіє житуха, То зможете хоч щось під’їсти.

НА ДУРНИЙ СОН

Зображення
…Минаємо якийсь провулок І… просинаюсь від кошмару: Отара ніби повернула В московську засрану кошару.

НА ЗИГЗАГ ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ

Зображення
Хто до такого був готовий? Здоровий глузд, прогнози – пОбік! Здійснили хитрожопі змову Супроти рідних довбо*обів!

НА НЕГАТИВНИЙ ВІДБІР

Зображення
Помітив за багато років: Частіше мруть герої і мислителі. А от мерзотники – нівроку: Всі – політичні довгожителі.

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 4)

Зображення
Закінчення. Початок в блозі від 27 червня , 3 липня та 11 липня. Пригоди заголовка Успішно передплатитися – було вічним клопотом усіх періодичних видань, у тому числі й молодіжних. Але якщо партійні й радянські видання мали «за спиною» поважні державні установи, які могли в наказовому порядку «забезпечити» передплату на місцях, то комсомол такої сили впливу не мав. Молодіжні газети, не випускаючи з видноколу відомі цензурні обмеження, намагалися бути цікавішими, читабельнішими. Чим можна привернути увагу читача? Звичайно, пригодницьким жанром. І ми з колегою Юрієм Волковим написали пригодницьку повість «Смерть, яка влаштувала всіх». Не переповідатиму її сюжет. Не в ньому справа. «Захоплива» колізія розігралася навколо заголовка. Треба було так співпасти, що на третій подачі (в листопаді 1982 року; повість друкувалася частинами) помер Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв. У Радянському Союзі в таких випадках з самого ранку транслювали сумну класичну музику, а поті

НА ДОБРОГО ЧИНОВНИКА

Зображення
Напевне, він добра людина. Хоч кажуть: псує усіх власть. Дарує державні                 квартири й машини. Своєї ж – копійки не дасть.

В ОЧІКУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ МУДРОСТІ

Зображення
Обрали ми спрожогу хрен зна що! І він рулює так, як мавпа пише. Тепер чекаємо смиренно, щоб Він врешті-решт           Колись               Порозумнішав.

ПРО ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ

Зображення
В прогрес уже втрачена  віра… Живе серед білих расизм. Не люблять вони темношкірих, Не миють їм ніг і мармиз. Забута всіма справедливість. Її відновити пора! Хто чорних із Африки вивіз? Тепер через це тарарам. Я знаю, що треба робити (Чекаю за мисль похвали): Всіх чорних перепросити Й вернути туди, де взяли.

НА ВИБОРИ

Зображення
Я перепрошую,          можливо, помиляюсь, Та вибори нагадують мені (Дедалі дужче, помічаю) Змагання безпардонних брехунів.

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 3)

Зображення
Продовження. Початок в блозі від 27 червня і 3 липня . Під час напруженого підвищення журналістської кваліфікації я примудрився зібрати дві продуктові посилки й відправити в Полтаву. Вдома були дві дочки й, природно, дружина. Втім, зі своїх київських відряджень я теж повертався не порожняком – тяг торби з харчами. У Полтаві в дефіциті було все: твердий сир, ковбаси, кури, гуси (маю на увазі тушки), навіть звичні нині «Пепсі-кола» й «Кока-кола»… Провінція була обідрана. Але задоволена. Бо «партія – наш рулевой». Пригадую, приблизно в той час я прочитав роман німецького письменника Ервіна Шріттматтера «Чудодій». Головний герой, молода людина, тяжко працював на млині, тягав лантухи з борошном. Непокоячись, що від надмірного навантаження в нього викривляться ноги, він, лягаючи спати, туго стягував їх паском. Рівняв… Я теж якось, після чергового заїзду за продуктами, замислився: чи не скористатися з німецького досвіду? У Києві, здавши в редакції свою продукцію (фейлетони,

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 2)

Зображення
Продовження. Початок в блозі від 27 червня. У 70-80 роках минулого століття письменники і поети досить часто виступали в трудових колективах. Одного разу, під час виступу, Ф. Ю. Маківчук опинився поруч з письменником, який під час війни партизанив (прізвища напевне не пам’ятаю, навмання називати не хочу). Виступ проходив у невимушеній обстановці. Вже стали наливати. В руці Федора Юровича був фужер із червоним вином. Слово тримав письменник-партизан, розповідав, як його схопили німці. «Вони зв’язали мені руки… Але я як рвонув!..» Він різко розкинув руки, демонструючи драматизм ситуації, і вибив фужер з руки Маківчука. Вино хлюпнуло просто на сорочку Федора Юровича. (До речі, той полюбляв українські вишиті сорочки доброго ґатунку). Присутні ахнули, потім запала тиша. Й в залі почулося добре артикульоване гучне шипіння Маківчука: «Краще б вони тебе зразу пристрелили!..» Вряди-годи Федора Юровича викликали в ЦК (Компартії України). Він поволі збирався й рушав у двір видавницт