Публікації

Показано дописи з Липень, 2020

НА ДОБРІ НАСЛІДКИ ВИБОРІВ

Зображення
Висить локшина в вас на вухах?
Беріть за приклад оптимістів.
Як затужавіє житуха,
То зможете хоч щось під’їсти.

НА ДУРНИЙ СОН

Зображення
…Минаємо якийсь провулок
І… просинаюсь від кошмару:
Отара ніби повернула
В московську засрану кошару.

НА ЗИГЗАГ ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ

Зображення
Хто до такого був готовий?
Здоровий глузд, прогнози – пОбік!
Здійснили хитрожопі змову
Супроти рідних довбо*обів!

НА НЕГАТИВНИЙ ВІДБІР

Зображення
Помітив за багато років:
Частіше мруть герої і мислителі.
А от мерзотники – нівроку:
Всі – політичні довгожителі.

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 4)

Зображення
Закінчення.
Початок в блозі від 27 червня, 3 липня та 11 липня.


Пригоди заголовка
Успішно передплатитися – було вічним клопотом усіх періодичних видань, у тому числі й молодіжних. Але якщо партійні й радянські видання мали «за спиною» поважні державні установи, які могли в наказовому порядку «забезпечити» передплату на місцях, то комсомол такої сили впливу не мав. Молодіжні газети, не випускаючи з видноколу відомі цензурні обмеження, намагалися бути цікавішими, читабельнішими. Чим можна привернути увагу читача? Звичайно, пригодницьким жанром. І ми з колегою Юрієм Волковим написали пригодницьку повість «Смерть, яка влаштувала всіх». Не переповідатиму її сюжет. Не в ньому справа. «Захоплива» колізія розігралася навколо заголовка. Треба було так співпасти, що на третій подачі (в листопаді 1982 року; повість друкувалася частинами) помер Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв. У Радянському Союзі в таких випадках з самого ранку транслювали сумну класичну музику, а потім-таки, по обіді, о…

НА ДОБРОГО ЧИНОВНИКА

Зображення
Напевне, він добра людина.
Хоч кажуть: псує усіх власть.
Дарує державні
                квартири й машини.
Своєї ж – копійки не дасть.

В ОЧІКУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ МУДРОСТІ

Зображення
Обрали ми спрожогу хрен зна що!
І він рулює так, як мавпа пише.
Тепер чекаємо смиренно, щоб
Він врешті-решт
          Колись
              Порозумнішав.

ПРО ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ

Зображення
В прогрес уже втрачена  віра…
Живе серед білих расизм.
Не люблять вони темношкірих,
Не миють їм ніг і мармиз.

Забута всіма справедливість.
Її відновити пора!
Хто чорних із Африки вивіз?
Тепер через це тарарам.

Я знаю, що треба робити
(Чекаю за мисль похвали):
Всіх чорних перепросити
Й вернути туди, де взяли.

НА ВИБОРИ

Зображення
Я перепрошую,
         можливо, помиляюсь,
Та вибори нагадують мені
(Дедалі дужче, помічаю)
Змагання безпардонних брехунів.

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 3)

Зображення
Продовження.Початок в блозі від 27 червня і 3 липня.

Під час напруженого підвищення журналістської кваліфікації я примудрився зібрати дві продуктові посилки й відправити в Полтаву. Вдома були дві дочки й, природно, дружина. Втім, зі своїх київських відряджень я теж повертався не порожняком – тяг торби з харчами. У Полтаві в дефіциті було все: твердий сир, ковбаси, кури, гуси (маю на увазі тушки), навіть звичні нині «Пепсі-кола» й «Кока-кола»… Провінція була обідрана. Але задоволена. Бо «партія – наш рулевой». Пригадую, приблизно в той час я прочитав роман німецького письменника Ервіна Шріттматтера «Чудодій». Головний герой, молода людина, тяжко працював на млині, тягав лантухи з борошном. Непокоячись, що від надмірного навантаження в нього викривляться ноги, він, лягаючи спати, туго стягував їх паском. Рівняв… Я теж якось, після чергового заїзду за продуктами, замислився: чи не скористатися з німецького досвіду? У Києві, здавши в редакції свою продукцію (фейлетони, переклади), я вируш…

БІЛЯ «ПЕРЦЮ» І НЕ ТІЛЬКИ (Частина 2)

Зображення
Продовження.
Початок в блозі від 27 червня.

У 70-80 роках минулого століття письменники і поети досить часто виступали в трудових колективах. Одного разу, під час виступу, Ф. Ю. Маківчук опинився поруч з письменником, який під час війни партизанив (прізвища напевне не пам’ятаю, навмання називати не хочу). Виступ проходив у невимушеній обстановці. Вже стали наливати. В руці Федора Юровича був фужер із червоним вином. Слово тримав письменник-партизан, розповідав, як його схопили німці. «Вони зв’язали мені руки… Але я як рвонув!..» Він різко розкинув руки, демонструючи драматизм ситуації, і вибив фужер з руки Маківчука. Вино хлюпнуло просто на сорочку Федора Юровича. (До речі, той полюбляв українські вишиті сорочки доброго ґатунку). Присутні ахнули, потім запала тиша. Й в залі почулося добре артикульоване гучне шипіння Маківчука: «Краще б вони тебе зразу пристрелили!..» Вряди-годи Федора Юровича викликали в ЦК (Компартії України). Він поволі збирався й рушав у двір видавництва, до автомоб…