Щоденник грубіяна

Правителям (така в них схильність) В буремний час і в дні безжурні Тупі лакузи більше милі, Ніж люди принципові                                    і розумні.

Чи це тільки в нашій країні? Кляне її дехто затято І хоче водночас наївно, Щоб жити у ній було святом.

О Господи, скільки продажних, В яких інтерес – тільки шкурний! Як мало розумних й відважних… Зате не бракує хоч дурнів.

І прорік мудрий старець слова: - Знову будете в славі і силі, Як зміїна голівка – Москва Відпаде від гігантського тіла.

- Які управлінці у Англії! І нам отаких треба мати! - Над вами постав хоч і янгола, Й того ви змогли б обісрати.

Ця фотографія запозичена з ендеерівського видання «Ми і коти» («Wir und die Katzen”), надрукованого 1984 року. Через 6 років НДР не стало, а прекрасно ілюстрована  книга-альбом, яку дбайливо уклав Петер Тайхманн, незмінно привертає до себе увагу котолюбів. У ній є все: історія одомашнення котів, їхні чуттєві здібності, породи котів, на що вони хворіють, особливості поведінки, різного роду котяча статистика і бібліографія, є навіть вірш про котів класика німецької літератури Теодора Шторма. Я купив книжку-альбом за смішну ціну – 7,05 радянських рублів в книгарні «Планета», яка спеціалізувалася   на торгівлі зарубіжними виданнями, практично – соціалістичних країн. Тепер від книгарні (біля палацу дозвілля «Листопад») лишився спогад. Не витримала конкуренції. На знімку розкішний двохмасний перський кіт.

-У мене був товариш, точніше – приятель, - сказав пан Долік, - Яша з Лугової. Прізвище, здається, Кривенко. Жінка в нього була вчителька… Пан Долік уважно подивився на мене своїми наївними голубими очима: «Та ти його, мабуть, знав… Ти ж на тому краю жив… А, може, й на знав. Ти набагато молодший. А він старший за мене… - Яша був трохи дивний. Він ніде не міг працювати. Навіть на легкій роботі. Ходити на певний час, закінчувати о п*ятій чи шостій – це було не для нього. Він провідував приятелів, зазирав у магазини… Жив з того, що купить якусь дрібничку, потім комусь перепродасть дорожче. Таких зараз називають дрібними бізнесменами. Але в чому він добре розбирався, так це у фотоапаратах і особливо в об*активах. Його знали всі фотографи. Щось трохи заробляв… Гриша Павлюк, хороша людина, гравер, він вибивав на могильних плитах написи, портрети небіжчиків, якось запропонував Яші: -Тобі все одно нічого робити. Приходь до мене на цвинтар. Будеш просто сидіти поруч. А то мені нудн...

Я його не заводив. Він сам «завівся». Я повертався від дворової сучки (в прямому розумінні – від собаки) і побачив його біля клумби. Моє чемне «киць-киць» він сприйняв цілком серйозно. Повагом підійшов до ганку, а потім шурхнув за мною в двері. Я був потішений такою довірою і поліз у холодильник – дістати дещицю м*ясних обрізків , які я купую на базарі для знайомих собак. Він ніби розумів, що мої клопоти – задля його прохарчування і смирно сидів біля порогу. Обрізки треба було розморозити. Для пришвидшення процесу я їх просто заливав кропом. Кіт терпів. Взагалі це була цікава скотинка. Чорний, довгошерстий, з білою манишкою на грудях і білими шкарпетками…. Можна було подумати, що сибірський. Але вуха свідчили про інше. Вони були приплюснуті, як у британця. Лапи досить короткі. Його зовнішність прозоро натякала на невпорядковане статеве життя найближчих предків. Від одних – те, від других – інше… Він цікаво рухався поза людським житлом – короткими перебіжками, вряди-год...

Або тихі спогади про братів наших менших Колеги уклали книжку про «звірушок» - тварин, які замешкують з нами, поруч нас, або, врешті, в межах нашого видноколу.* Написав «колеги» тому, що з багатьма авторами – журналістами я перетинався раніше. Наприклад, із Зінаїдою Мироненко і Ганною Дениско працював в одній редакції. Інші – знайомі з публікацій у обласній пресі. В Полтаві нові книжки презентують досить часто. Але ця не проминула моєї уваги, мабуть, тому, що і я в значній мірі звіролюб. Недавно в своєму блозі навіть виставив статтю під претензійною назвою «Коти в моєму житті». Останнім часом відбувається помітне пожвавлення кото- і собаколюбства. Як закоренілий матеріаліст (Що поробиш – так склалося життя) я звик шукати причини того чи іншого суспільного явища в соціально-економічних обставинах. …Народ живе напружено. Бідкається, лає владу, гризеться між собою… Та є в нього віддушина: прийдеш додому, погладиш кішку… А вона тернеться об тебе, замуркоче… І попускає. П...

З хроніки нашого двору Приснилася дика картина, Не знаю, у чім її суть: Якісь мужики (жирні спини…) Овець на асфальті пасуть… Спитав в екстрасенса Зубкова:  -До чого це? Не зрозумів… -Це значить, політики знову Розводять нас, як баранів.

Конспірологічне У дворі в нас припущення знову, Що чиновники і депутати Між собою затіяли змову, Щоби нас, простяків, наіпати.

Ідіотизм країною крокує. Здається, він уже непереможний. Шахраювати (скрізь!) – не по фен-шую. А в нас, як виявилося, можна.

Якщо у виборній запеклій боротьбі «Народом» обзивають кандидати Продажних люмпенів й потомствених жлобів, То, значить, хочуть щось із цього мати.

Скрізь, де не послухаєш, дебати… Та дедалі все ясніше нам: Дохрена у нас пащекуватих, А ораторів – лиш хрен та ніхрена.