Щоденник грубіяна

Як національно свідомий, Вдоволений, що б не було, Що в нас не «хуйло» править в домі, А наше законне «брехло».

НА ПРИВІТАННЯ ДРУЗІВ, ПРИЯТЕЛІВ І ПРОСТО ДОБРИХ ЗНАЙОМИХ З НАГОДИ ПРОХОДЖЕННЯ МНОЮ ЧЕРГОВОЇ ДИСТАНЦІЇ В НАПРЯМКУ НЕБЕС Народ весь любити не штука. Абстракція це чи юрма. А вас я люблю без принуки. Водночас усіх. Й зокрема.

Як птаха фенікс легендарна, Попри обставини й умови, Він відродивсь –                            не елітарний, А всенародний –                            «Перець» знову!

Як вип’ють,                 торочать співгромадяни (Неначе раніш я не знав це): «Куда уже дальше?!                                 Живем, как в Гвиане. Страной управляют мерзавцы!» А я весь простенький,                                  бо одномовний, Миліші мені рідні звуки. Тому заперечую їм                                 послідовно: Країною правлять падлюки!

Прогрес наступає невтомно. Прикмети його зовсім близько: Комп’ютери вже в кожнім домі І меншає м’яса в сосисках.

Учений-статистик недавно довів, Й це стало відомо загалу: У нас в економіці більше кумів, Ніж спеців                   й професіоналів.

"Сільська хата", 90-е гг. Влад Габда Або трохи про його новелу «Серце вкраяла»             Коли я прочитав новелу Володимира Шкурупія «Серце вкраяла», в пам’яті раптом спливло інше прізвище, дивнувате як на український слух – Мерзликін. Це російський письменник. З його оповіданням я ознайомився років… Давненько. Переважно через те, що на нього дружно напустилися літературні критики. Це створило певну рекламу. В Радянському Союзі була прикмета: якщо офіційні діячі лають, значить, це щось цікаве, гідне уваги.             Оповідання Мерзликіна  було сюжетно простеньке. Солдатик (строкової служби) приїжджає в рідну «дєревєньку» у відпустку. І от молодий автор, на той час – початківець, описує, як «служивий» відпочивав, що чув, що бачив. У кількох словах: пиятика, бійки, лихослів’я. Якщо й ліпити якийсь стильовий ярличок  на це раннє оповідання Мерзликіна, то швид...