Публікації

Показано дописи з Березень, 2018

СУМНІВ

Зображення
…І щодо народу є сумнів.
З придурками в нас – просто драма:
Наочно бракує розумних,
Щоб вистачило хоч
                                 на парламент.

НА СМЕРТЬ ОСТАННЬОГО БІЛОГО НОСОРОГА

Зображення
Помер останній.
Залишив вдовами
двох носорожиць.
Теж останніх.
А людство розмножається.
Хоча би хрен!
Й ІДІЛ йому не перепона.
Навіть Путін.
(До речі, ще живий).
Й не воскресять уже
цих білих носорогів
ні Трамп рудий,
ні Юлька із косою,
ні збірна олігархів України…
Здається, що мені?
І де та Африка північна?
Там тупотіли ці звірятка,
дебелі і підсліпуваті…
Подумаю – і так печально!
Не сказати…
Ні, скажу!
За все на цьому (й тому) світі
є розплата.
І колись напевне
Найвищий у світах
нас запитає: «Ну, за віщо
ви їх зничтожили?
Вони вам заважали?
Хіба для того сотворив
я вас, засранців,
щоб ви усе і скрізь
вбивали і зжирали?»
І нічого сказати буде нам,
аби хоч якось відбілитись.
Хоч за життя усі ми
вміли потриндіти.

ПРО ПОСАДКИ

Зображення
Асоціативне      
Проїжджав я повз лісопосадку.
Працював рівномірно мотор.
І згадав про важливі посадки,
Які нам обіцяв прокурор.

…Потяг вже подали на посадку.
Я прийшов, як завжди, загодЯ
Й пригадав грандіозні посадки,
Що грозився зробити суддя.

Потепліло. Народ про посадку
Вже клопочеться, і реманент.
А всі ждуть, коли будуть посадки,
Про які говорив президент.

Ось заходить літак на посадку.
Слава Богу, хоч злітна без ям.
Врешті, де VIP-злочинців посадки?
Чому й досі нема ні UA?

ВТЕЧА В СВОЮ ІСТОРІЮ

Зображення
Про духовні скрепи, імперську вдячність і  марні сподівання.       
 Малюнок Васі Ложкіна, РФ
    Мені стало якось ніби заздрісно. І досить давненько.
    Знаю: заздрість - штука погана. Гальмує розумові процеси й деформує поведінку.
    Я почав заздрити російському народові. З приводу духовних «скреп». У нього вони, бачте, є, а в нас – немає. І в мене, зокрема, теж.
    Приміром, яка гарна «скрепа»: «Широка страна моя родная». Співається на повні груди (в кого є), піднесено…
    А яка потужна скрепа «С чего начинается Родина»! Вона плавно переливається в «Русское поле». За нього самовіддано билися «Комсомольцы-добровольцы» і «Три танкиста», аж поки не прийшов «День Победы» й у Берліні не зацокали підковами козацькі коні. (Тих козаків, які воювали на радянському боці. Не плутати з «німецькими» козаками. Їх теж було немало).  Цокання оформилося в дуже бадьору скрепу: «Едут-едут по Берлину наши казаки».
    А лірична скрепа «Катюша», яка гріла душі російських воїнів на фронтах Великої В…

ПРО РУСКІЙ МАТ І КОНЦЕПЦІЮ «ЄДІНАВА НАРОДА»

Зображення
Я чую його скрізь і завжди.
Й питання спливло мимохіть:
А, може ми з ними і справді –
Один матюкастий нарід?

НА ПЕРЕГУК ЧАСІВ

Зображення
«У радянських власна гордість», -
Написав колись поет*.
І тепер дебелі морди
Гордо доять держбюджет.

* В.В. Маяковський

ЗАВЖДИ Є МІСЦЕ НАДІЇ

Зображення
Дико оптимістичне
Я, мабуть-таки, оптиміст:
Заморяться ж, бля, казнокради!
Й тоді, звідкіля не візьмись,
В нас чесні прорвуться до влади!