Польове філологічне дослідження «ватного» використання «великого и могучего», « вызывающей отвратительности» української мови і «вопще» – про дружбу народів. …У мене склалося гнітюче враження (на межі винуватості), що це я своєю необачною поведінкою спровокував огиду й гнів «Русского мира». Першого разу в Полтаві, року так 90-го минулого століття. На вул. Леніна, де раніше був Будинок побуту (це майже напроти колишнього цоколя колишнього пам’ятника Леніну) відкрилася невеличка кав’ярня, власне, віконце, де можна було замовити чашечку. І одержати щось більш-менш відповідне до назви. Узвичаєний радянський спосіб заквашувати каву в «столовських» алюмінієвих чайниках почав потроху відходити в світле минуле. Так от, я підійшов і замовив: - Голубко, чашечку кави, будь ласка! Офіціантка, чи, якщо поважніше, - господиня, раптом з-півоберту завелася: - А почему вы со мной разговариваете по-украински? Я русская! Я був трішки ошелешений. І справді! Але майже зразу отямивс...