Щоденник грубіяна

  Егоїст я. Мабуть, невиправний. Бо так хочеться щиро мені, Щоби правили мною нормальні І до того ж іще й недурні.

В історії є               непомильна прикмета: Якщо називають нас братом, До бою готуймо мерщій кулемети – Бо хочуть в нас щось відібрати.

  Народе! В тебе є герої. Справжнісінькі! А не порожній звук. Та прийдуть вибори…                      І знову – ті ж вибої: Ти непомильно вибереш падлюк.

Не про поїзд Загадка для мене. Не тільки. Є, мабуть, психічні засади… Чому іпонутих тягне до влади, Як алкаша – до горілки?

Я походжу із давніх-давен. Знав колгоспи і їхніх голів. Та такого, як цей дикий «мен», У своїх походеньках не стрів. Він за владу вчепився, як кліщ. Не відірве від крісла народ… Хто закони, втім, ставить ні в гріш, Той злочинець або ідіот.

Нахом’ячив на кілька життів Грошенят він. У різних валютах. Цупив всюди, де тільки зумів, Вдаючи раз по разу банкрута. Тепер вистачить, мабуть, на п’ять Існувань, безтурботних й цікавих. Проживе їх? Не варто гадать. Скільки Бог дасть. За ним тепер справа.

 Автомобільне Не тільки люди, а й авто Характери осібні мають. І це підтвердить вам будь-хто – Хто на дорогу виїжджає. Нам скажуть хором майже всі, Тверезі і хто трішки випив, Що найнахабніші – таксі Й великі, як сараї, джипи.