Щоденник грубіяна

  Аж серце від здогаду стислось!.. Та друг заперечив: «Дивак! Тоді - через неуцтво вийшло, А нині не буде вже так! »   Та муляє проклята думка: А раптом вони іще є? І варто з якоїсь трибунки Гукнути, як вродяться:                                «Єсть!» І знову почнуть заганяти - У тюрми, колгоспи, Сибір, Останній шматок відбирати... Заради посад і квартир, Їм треба лишень трішки влади Й команду, подібну до «фас!», - І знову буксирні бригади* З піснями поїдуть на нас... Потрібна велика ідея, Що людськість відкинула б геть, Щоб легше було їм за неї Погнати незгодних на смерть. И мені усе вперто здається: Принишкли вони десь і ждуть... А серце сполохано б'ється: Ідуть вже!                  Ідуть вже!          ...

  Історія вряди-годи нас вчить, Щоб покладалися               на мудреців і вчених. Та ми ж розумні!               І в контрольну мить Все зводимо на теревені.

  Якийсь нестик внутрі у мене. Люблю хори і вокалістів. Та дивлячись на наші сцени, Я чую голоси –                      й не чую пісні.

  Є в світі непідкупна Демократка. У неї рівні з усіма стосунки. Приходить в гості до людей з достатком, Й ніхто від неї         не сховається у бункер. Навідує також бомжів убогих. Їм теж від неї нікуди подітись. І як би слізно не молили Бога, Не відміняє Він її візити. Я тему зачепив, мабуть, журливу, Та в Демократки є одна приємність: Вона до всіх незмінно справедлива І не мина – ні темних, ні писемних. І це втіша, що не кажіть, панове, - Ти крупний болт, а чи маленький гвинтик. Вона відвідає! Обов’язково! Й благословить до більшості – на цвинтар.

ДЕМОНСТРАЦІЯ. 01 Якщо тобі не приходить у голову жодна продуктивна ідея, а там, де колись були цікаві сюжети, - цвинтар, пиши спогади…                                                                        Знайомий прозаїк Відверто кажучи, я любив цей «красний день календаря». Передусім за те, що він був вихідний. Супровідна йому ідеологія навіть на ум не приходила. Вихідний – і все. Тлуми «прогресивного людства» на вулицях, метушливе шикування в колони – все це створювало атмосферу небуденності. А таке рідкісне почуття треба було якось відзначити. Я уже був одружений і звертався до дружини з проханням – видати святкові 100 грамів. Молода др...

Не знаю, як вам, та здається мені (Хотів би цього і не знати), Що влада невтомно,             вважай - день при дні, Народ норовить наіпати.

  Він поруч, цей народний тип, Високої справжнісінької проби. Усе він зна й готовий повести… - Гібрид невігластва й апломбу.

Знов після виборів –             невтішний ти. Хотілося, щоб був якийсь вже лад. -Ну що ж ти,йопт, не хочеш             розумнішати, - Він до народу сумно промовля.

Історія навчає, власне, всіх. Але не всім доходить це одразу: Чим більше серед людності тупих, Тим небезпечніш                           спалахи ентузіазму.   

  Перечитуючи оповідання «Малинник Якобсона» , 1910 Оповідання «Малинник Якобсона» застрягло в моїй пам'яті завдяки незвичному для творчого спадку письменника сюжету. Воно не позначене характерною для А. Гріна романтичністю чи морським колоритом. Його герой нагадує принижених людей Ф. Достоєвського чи бродяг М. Горького. Втім, Александр Грін був добре знайомий з соціальним дном Російської імперії. Варто зазирнути в його «Автобиографическую повесть». У ній він навіть (у главі «Урал») наводить стислу класифікацію бродяжого племені, яке вешталося просторами «единой и неделимой». Бессемейных, пьяниц, босяков звали обидной кличкой «галах», сибиряков – «челдон», пермяков – «пермяк – соленые уши», вятских – «водохлебы», «толоконники», волжских – «кацапы, мордвинов – «лягушатники»… Але літературні герої були в нього інші: мужні, цілеспрямовані, які прагнуть справедливості. Вони любили море, простір, їх манили далекі краї… На всякий випадок я уважно перечитав передмову літературознавця ...

  Зловтішно-демократичне Я часу жду, коли із «нинішніх» вони У «попєреднікі» перейдуть мимоволі… Коли пихаті пики й ордени Лайном і яйцями                    закидає простолюд.

  Спостерігаю – й серце рве розпука. Вже не очікую від нього див. Тримайте, людоньки, його за руки, Щоб він чогось не натворив!

  Що значить децентралізація? Цей термін – не для красного слівця. Бо: Здавати гроші в Центр – немає рації. Їх можна розікрасти на місцях.