Щоденник грубіяна

Коли бачу собак безпритульних – Зголоднілих, худих, ледь живих, – У душі щось набридливо муля, Ніби маю стосунок до них. Й, попри лЮдську зрадливість і верткість, ПокаЯнна мене мучить мисль: «Якщо можна, пробачте, що предків Ваших  ми приручили колись*. * Ми відповідальні за тих, кого приручили.  Антуан де Сент-Екзюпері

   Зі східного Замисливсь над схожістю я людини й собаки.     Багато подібного в них в поведінці і звичках. Погляньте: йде пес, великий, порідний. І шавка за ним поспіша, набридає своїм дзяволінням. Та пес не звертає уваги і цим іще дужче дратує дрібноту. Так і в людей, зокрема, політиків наших. Йде котрИйсь до мети, уперто й суворо. За ним же – дрібнота зелена – кричить, вередує, із радістю би покусала… Та – боїться. Лишається лиш дзяволіти – від злості, від заздрості Й постійних конфузів.

З комунальної лірики Собачок пожаліли. Не стріляють І вже не труять їх повсюдно. Втім, грОшей на кастрацію немає, Й вони свайби справляють                                        привселюдно. Громадськість до проблеми охолола. Набридло все про те ж і без упину. І як сказав                 іще не кусаний кінолог: «Повинна ж бути радість у скотини!»

Як хочеться скоріше підрости, У всьому бути схожим на дорослих!.. Ми всі цієї прагнули мети, Збираючи чужий і власний досвід. Он цуценя про долю неважку У будці мріє й радісно міркує, Коли ж йому, як справжньому цюцьку, Новий ланцюг хазяїн подарує.

Я звично кляв Цюдурочку*, яка знову загуляла й готувалася порадувати двір новим котячим виводком: «От скотина! Тільки їсть і трахається! Як людина…» Сусід Славик, він не тільки водила, а й мисливець, солідно зауважив: - Значить, хороша харчова база. - В смислі? - Як є, що їсти, популяція збільшується. Он у полі розвелося мишви, так і в лисиць в одному виводку по 5-7 лисенят. А ви ж її м’ясом годуєте… - Яким м’ясом! Дешеві м’ясні обрізки! - Отож. Харчова база надійна. Можна розмножуватися. Я вирішив зменшити кішці денну пайку. Під вечір вона настирливо голосила під вікном, вимагаючи звичного харчування. Напевне, вона не зрозуміла причинно-наслідкового зв’язку: будеш займатися розмноженням – хрен тобі на воротник, а не обрізки. Будь сита коханням. Втім, вона, мабуть, дуже любила цю справу – котовиробництво і за жодних обставин не бажала його залишати.

Неожиданно для себя – по-русски. Ну как же так, Ваньки и Машки? Чуть что – «Мы – великий народ!» А оказалось – дворняжки, «Хозяин» науськал – и вот: Облаяли всех и повсюду – Гейропу, пиндосов, хохлов… Ах, как одиноко и трудно Быть лучшими среди козлов!