Щоденник грубіяна

Їй-бо, розібрався без пляшки, Узрів крізь словес каламуть: Країни, чим далі від Рашки, Тим краще, спокійніш живуть. А нам, бля, «покой только снится», І ніби аж дихати важко… Та пурхає думка, як птиця: Колись же розвалиться Рашка!..

Досліджував майже годину Й підкрався до істини близько: У бидла нема Батьківщини, У бидла – лише пасовисько.

Покличте кішку будь-яку: «Киць-киць!», Й вона відреагує неодмінно. І звідки у котів такі знання взялись, Що це вони – «киць-киць», а не якась скотина? Я по-котячому ні бе ні ме. Довідатися в них про це непросто… На спроби лиш світилося німе: «Якого хрена пристаєш, безхвостий?»

Народ: - По-людськи хочу жити! Як усі. Мені життя таке уже набридло! Мудрець: - І заживеш. Але передусім Ти маєш перестати бути бидлом.

Невдалий, посмію сказати, Проспект друконув «Епіцентр»*. Папір – не бажає займатись, Ні в пічку його, ні в клозет… * Мережа супермаркетів, які торгують   будматеріалами й інструментом

Я стою на бугру, Як тушканчик в степу, виглядаю… Взяв на себе я труд: Перейматися долею краю. Я стою, як Ілля* (Втім, він верхи сидів на коняці), І дивлюсь: звідкіля Й хто пристане до нашої праці? Я стою, аж закляк. Скрізь болючі, запущені теми… Де ж, нарешті, чувак, Що розв’яже нам наші проблеми? * Муромець, блін!

П ро еліту хочу слово мовити. З’ясувалось, як тут не крути: Є бажання в неї все очолити, І немає вміння – повести.

Вести війну – мистецтво нелегке. Складніше, аніж звабити красавицю, Втім, враження справля наш штаб таке, Що хоче він противнику понравицця.

Де поділися ті красномовці, Що писали колись на парканах? Чи забракло в нас грамотних хлопців. Здатних мат унаочнити сп’яну? Ні! «Оратирів» в нас не бракує. Та не ваблять їх більше штахети. Матюки вона жваво «малюють» На безмежних полях Інтернету.

В мене виник геніальний здогад, І не можу ним не поділитись: Верхні крадуть більше, ніж убогі, Бо могли на службі заразитись. Є напевне специфічний вірус. Мешкає в службових кабінетах. Проникає навіть через шкіру Визнаних всіма авторитетів.