Щоденник грубіяна

 Громадськість, тобто ми з вами, дуже занепокоєна, що багато українців стали виїжджати за кордон. На заробітки.             «А хто тут працюватиме?» – Чути розпачливі голоси.             Я стривожений рівно наполовину.             Якщо їдуть працювати в РФ, то шкода. З кількох міркувань. Воленс-ноленс своєю працею заробітчани зміцнюватимуть країну-агресора. Яка на нас напала і вже навіть не приховує свого наміру задушити українську державність і роздерти країну.             Не обтяжуватиму текст прикладами (висловами, виступами, прямими образами), які постачають «з-за поребрика» різні посадові особи РФ. Про них достатньо начуті.             Шкода й з іншого приводу. Або, як полюбляв говорити мій далекий родич, що, на жаль, давно помер: «Я вот о чем!..»             Наші заробітчани набираються на сході не кращих манер, не передового технологічного досвіду, не вищої побутової культури.             Бо: «С кем поведешься, того и наберешься». Изумительно верная посло

Які пропадають таланти! Це я про мужський темперамент. На секс би його спрямувати… Тоді оцінили б хоч дами…

…Ми що тут: виходить, туземці? Держава ми! І не мала! Чому ж це якісь іноземці Втручаються в наші діла? Весь час до законності кличуть. Мов, станьте, нарешті, людьми!.. А, може, у нас такий звичай? Й інакше не можемо ми!.. Корупцію щоби здолали?.. Ніхто щоб нічого не крав?.. Якщо це і жарт, то невдалий. Незгірш ми за інших держав. Є в кожного право на риси Прикметні, осібні якісь… А ми отакі удалися! І в цьому наш українізм.

О, як я щиро вдячний Богу За втіху радісну таку: Увечері, за всі тривоги, Дає він рюмку коньяку.

Олександрові Келиму Вони із різних вирнули епох, Хоч нарізно жили до цього запросто: Виделочка, одна із багатьох, І горн на ній, із піонерським прапором. Оливки у той вечір бог послав, З далекої країни Португалії. Завод радянський тоді ніби знав, Що запрошу колись на віскі Галю я. Плоди було їй зручно настромлять Струментом, що діставсь від піонерії. Мені лишалось тільки підливать І корчить з себе чувака із прерії… Оглянувши уважно натюрморт, Поклав на Галю радісно долоні я І істину узрів просту, як от: На цьому світі є іще гармонія!

А що в нас, власне, відбулось?.. Змінились назви, та не зміст. Раніш казали про таких «брехло», Тепер є термін «популіст».

Він зазвичай крадькуватий І помірно бздилуватий. Збалансовані належно В ньому жлобство й обережність. Хоча хитрий і проворний, - Добре знає свою норму. Він на службі – брехливенький, Скиглить все: оклад маленький. Вигідно? Автоматично Він стає патріотичним. Запевняє всіх і всюди, Як він рідну землю любить. Знає:  «за бугром» посади Не знайти.  І хрен що вкрадеш.

Роками… Потроху звикали До хитрощів їхніх й глупОт. Тепер, врешті, ясно нам стало: «Еліта» неславить народ.

Подумалось Якось знічев’я, Безприв’язно до епізоду. Хоча це для них й несуттєво: Жлоби недостойні свободи.

Зроста політична змагальність, Між партіями – конкуренція. На жаль, все – в розмовному жанрі, На ділі ж – тяжка імпотенція.

О, як поповнилась скажено У нас політиків обойма! Не знаєш нині достеменно, Де просто б***, де б*** пристойна.

30 грудня 1922 року – день утворення СРСР Шмат радянської історії у сатирі Саші Чорного КАЗКА ПРО ЧЕРВОНОГО БИЧКА З року в рік Колективний червоний кретин Із впертістю свідомої прачки Цькував інтелігентів: «Шкідників» - до стінки, «Спеців» - по шапці, Професорів – в Соловки, Науку – під ніготь… Кожний партійний маляр Клав на кафедру ноги І диригував університетами, Директорствував на заводах… Як дикий кабан на містку капітанському, Топтався на одному місці: Смикав ножиці, Склеював слиною скаженого пса Прориви і «неув’язки», - Плакати! Плакати! Лозунги! Фронти! Опудало Чемберлена!.. Наслідок – пошехонська, Планетарна, бездарна Дуля… Партійні Іванушки-Дурачки в кепках Навіть і не підозрювали, Що кожна гайка в кожнім верстаті Винайдена інтелігентними мізками, Що в кожнім штепселі – Гори знання і поклади розуму, Що покоління зрячих, одне за другим, В тиші кабінетів, В лабораторіях Винаходили, лічили, міряли, Щоб із руди, із вогню, з бурої нафти

Колись Господь являв дивА. І нині взявся знову. Це, друзі, не пусті слова. Для цього є основа. Дивіться: скромний бюрократ, Поставивши ікону, З кількох чиновницьких зарплат Надбав собі мільйони. Он митник на посту стоїть. У нього хрест на пузі. Він задарма, несамохіть Палац придбав у друзів. У деклараціях майна – На два чи три століття. Простак гадає: «Нахрена? Невже їм стільки жити?» О Господи! Це диво з див! З нічого дав їм статки. З нікчем багатіїв зробив. А нам?           Одні нехватки?

Людина він – гівно гівном: Базікало й ледащо. Та виступає вже давно, Щоб людство стало кращим.

О, скільки боремося літ! Та результат не радує: Все ті ж вожді, і ті ж граблі, Змайстровані нам Радою.

Помітив, бо пойменно знав Начальників шерегу: Новий шеф завжди викликав Захоплення в підлеглих. Колишніх лаяли вони, Нового – вихваляли. І здогадайся: хто із них Близький  до ідеалу? Бо, попри пишні похвали Й потужний вияв шани, Шеф нинішній також колись, На жаль, колишнім стане… В цій ситуації одна Обставина є стала: Це якість і низька ціна Холопського загалу.

Хвалили в юності: Великі подає надії. Тепер за досвід хвалять: Хто ще так уміє Нові народу подавать надії?!