Щоденник грубіяна

  Мені не дивно, що народ дурачать. Завжди дурачили й дурачить будуть. Унаших діячів така вже вдача… Дивує: це подобається людям.

Не схильна до красивих жестів, Історія цинічно нам дає уроки: Дарма до лЮдської звертатись честі. Практичніш – лЮдські тішити пороки.

  Задумался. О чем моя печаль? И почему пробило на «язык»? Я от «могучего» почти отвык… Наверно, потому что Он не лгун, А мерзкий и похабный враль.

  Пам'яті Аміни Акуєвої, Павла Шеремета й Віталія Шишова присвячується Дисидентів із країн сусідніх На теренах наших «мочать» залюбки. Це така специфіка в нас, видно?.. Чи гостинні і люб’язні ми такі? Я із цього прохідного двору. Не політик і не дисидент. Та вряди-годи все ж непокоюсь: Чи не ціляться у мене в цей момент?

Історія не знає посилань «якби…» Їй бАйдуже зітхання «ех, коли б…» ТомУ керують звично в нас жлоби, Яким до лампочки холопський схлип.

Я вспомнил русское присловье: «Пускать кому-то пыль в глаза». И как накаркал! Зеля снова О чудном плане рассказал!

 Із повного зібрання снів Потрапив у дурдом. Чому – не знаю. Сподобалося все. Окрім меню. Які там люди! За свого всі мають!.. Та на обід дали якусь муйню.

Відкрив в народі дивну рису, брате: Уперте небажання міркувати.

  ЛуІз повного зібрання снів Я уявив історії кінець. Всі перегризлись  - поодинці й скопом. У рай чужий рвонули навпростець… Князів не стало.               Залишилися холопи…

Є процеси, напевне, містичні. Хто пояснить громадськості,  ЯК Із колгоспника зріс деспотичний «Бєспредєльщік» і вурдалак?

Партія, що правлячою стала, Мимохіть приваблює жінок. І тому красунь у ній чимало… От що значить гарний партквиток!

Кмітливість визначається в IQ. А як назвати тупість пустомелі? У чому якість міряти таку? Мені здається, що найкраще в ZEL-ях.

Почув, що Він – порозумнішав. Вже виступа не так убого… Та я б сказав: Він - похитрішав. Ми ж – подурнішали від нього.

Може, висновок цей хтось осудить, Та незмінно засвідчують справи: Якщо скупчились десь підлі люди, Значить, там така ж підла держава. І навпаки. Малюнок Васі Ложкіна

За достатком вибирали милих, Їхали в Аравію з Гребінки*… Та коли там раптом забомбило, Пригадали: ми ж бо українки! *Містечко в Полтавській області.

Із нудним розставшись комсомолом, Фоткатись почав захоплено народ – Як гуляє, п’є, співає соло, Жіночок плекає і город… Вже без селфі публіка не може. Як же – не увічнити себе?! Бо упевнений, напевне, кожен: Він, як не поглянь, значне цабе.

Виникла цікавість в мене, Хоч немало інших є турбот: Скільки влада нинішня «зелених» Ще дуритиме «розумний» наш народ?

Його не важко розпізнати: Похнюплений,           без видимих підстав… Та дайте ж хтось йому, дівчата, Щоб він так гірко не страждав!

Уславився як плідний полеміст, В політиці, мов, плаває не мілко… Хоча, як кажуть, – більше скандаліст, Бо давню всім нагадує «глушилку»*. *За радянської доби радіопристрій, який перешкоджав слухати «ворожі» радіостанції. Він транслював на чужій хвилі різні шуми – торохтіння, шипіння, брязкіт, через які не можна було розібрати слів.

О скільки видатних умів Вже подалося світ за очі! Багато хто на чужині зумів Здобути шанування й почесть. Здавалося, що виїхали всі. Та плодоносить ще освітня нива! Й на радість нам під шурхіт папірців Вона зродила кандидата Киву.