Щоденник грубіяна

Не привертає розумом уваги, Ніщо у нього погляд наш не спинить, Такий собі сіренький чолов’яга… Окрім, хіба, розкішної машини!

Не знаю сам, за що люблю Далеку кримську Коктеблю… Пардон, точніше: серед скель Припав до моря Коктебель. Бував там влітку пару раз. Раніше, втім. У кращий час. Фекалії там стрімко ніс Ручай до моря через ліс. Дзюрчав тихенько гівносплав… Я ж… моря аромат вдихав.

В історії є повороти, А, може, це прояв свободи? …ЖивЕмо в час змови сволоти Супроти тупого народу.

Чи залишились дурники на світі, Що вірять в слово честі московитів?

У кожної людини свій масштаб, Але не кожен його знає. Тому й трапляється в нас так, Що бевзь себе маркізом уявляє. Або: живе собі успішний мен І ліпить тортики з глазур’ю… Та хтось йому сказав: «Ти – президент!» І він повірив.                        Хто сказав цю бздуру?

Якщо алкоголізм – не хобі, Не ігри в моднім кегельбані, А, добре знають всі, - хвороба, Чому не видають нам лікарняні?

Статево-естетичне Жінки – хвастухи. Очевидно. У них красиві зачіски й фігури, І макіяжі (навіть в страховидних), Плюс різні манікюри й педикюри!.. Вони це демонструють. ЗгОрда!.. Раніш і я міг дещо показати Та жаль, і личко (явно – не мілорда), І нижче - стало антикваріатом.

Як підкидча радянської доби, Про доброго вождя я тихо мріяв: Щоб дбав про нас, не тільки гріб собі, А я спокійно боронив і сіяв. Та батька нації усе, бля, не видать. Якісь дядьки, брехливі й крадькуваті, Скупили весь державний апарат, Ну, а мені сказали, що я «вата». Тепер я мрію: трафив би їх сказ! Щоби вони усі перекусались, Б’ючись за крісла й гроші повсякчас, Яких їм завжди мало,                                      мало,                                                мало!..

Є свідчення незаперечне: Вкраїнці – прадавній народ. Бо звідки склероз цей старечий, Незвичний для інших спільнот? Він тупо (вкотрЕ!) вибирає Все тих же падлюк й шахраїв, І сам же на них нарікає… Склеротику, що ж ти хотів!?

Є в цьому щось патологічне – Придурків тягне на публічність. І нам непевний випав час: Придурки дбають вже про нас. Як у Письмі стоїть: «Восплачем!..» За віщо? За байдужу вдачу.

Змінилися Якось бажання, І захват потроху змалІв… Це шлунки взялись за навчання Гарячих наївних голів.