Щоденник грубіяна

На алкоголь давно клепають. Але погляньте, любі пані: У заспиртованому стані Всі змії гарно виглядають.

Я люблю розмовляти з котом. Хоч озветься він певно не скоро. Кіт припав до душі, як ніхто, Бо мовчить. І херню «від зелених» не поре.

Чи є у перелЯку міра? Й куди ховатися                        аборигену? З одного боку – корон*вірус, В засаді з другого – «зелені».

Озираючи нашу еліту, Опускаючись в самі низи, Я цей вірус спромігся відкрити, Яким рідний народ заразивсь. Хоч, зізнаюсь, я зовсім не медик, Навіть не рядовий санітар, Та засвідчує час його вредність Ще з набігів монголо-татар. Вірус жлобства в народ учепився, Заїдає шляхетність і честь, І замало, щоб ти часто мився. Він в душі хазяйнує. Він – єсть.

Усі реакц Немає в країні порядку. Стражда здичавілий народ. Скрізь кадрів тямущих нехватка. Дешевша державний банкнот… Ідея прийшла: Піночета До нас запросити. Він спец. Хоч схильний до кулеметів, Але і за Ordnung* борець! Зродив цю державницьку думу І другу на розсуд припер. Сказав він мені з тихим сумом: «На жаль, АугУсто помер». *нім. порядок

До головного лікаря нашої психлікарні Ми, смирні пацієнти палати №6, Бажаючи іти у ногу з часом, Вас просимо змінити             цей номер на якийсь Сучасніший й близький широким масам. Було би справедливо й приємно                     нам усім, Якби найменували нас кварталом, Що дев*яносто п*ятий.             Ми теж у всій красі З трибуни у ВР не гірше виступали б.

«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ» З 13-го сонету У «Полтавській криниці» №3 (від минулого року) надруковано вінок сонетів «По той бік ріки» Олени Гаран. Передусім хочу зазначити, що цей жанр – вінок сонетів став досить рідкісним, можна навіть сказати антикварним. Його залюбки «плели» поети-класики, а в наш час початківці і молоді поети вінки майже не «плетуть. Чому? Та важко ж! Вінок – це складна архітектоніка. Мені здається, варто нагадати, що це таке – вінок сонетів. Зазирнемо в «Поэтический словарь» А. Квятковського (Издательство «Советская энциклопедия», Москва, 1966). «Вінок сонетів – архітектонічна форма поеми, яка складається з 15 сонетів. В. с. будується так: тематичним і композиційним ключом (основою) є магістральний сонет (або магістрал), який замикає собою поему; цей, п*ятнадцятий за ліком, сонет пишеться раніше інших, у ньому міститься задум усього В.с. Перший сонет починається першим рядком магістрала і закінчується його другим рядком; перший вірш другого

Люблю бойовики американські. Перемагає в них завжди добро. Метелять хвацькі хлопці там засранців І віриш мимоволі: так й було… У нас подібних прикладів ще мало. І я впадаю в звичний песимізм. Хоч… варто шахраю начистити ї…хлебало, І жоден би уже в бюджет не ліз.

Проблема у нашій палаті. Соціальна. Дивіться яка: Бонапартів чомусь забагато І жодного, блін, простака.

  Вийшла демократія             у нас якась чудна. До зрадників – прихильна,             до вірних – ніхрена.

Це ж треба так спідліти,                 щоби в продажних ЗМІ, Від жовчі захлинаючись,                 на всі тони, Захисників Вітчизни             (мов, підривають мир) Картати лицемірно             як партію війни.

За східними мотивами Згадав спроквола ящірку зелену. У небезпеки мить вона хвоста свого скидає. «Нехай ним ворог  поживиться. Зате вцілію я». Так Президент Кабмін обачно кинув, віддав як жертву публіці невдячній. Як ящірка, він мудро учинив, вберігши політичне тіло – для подвигів нових і вдячності нащадків.

Спостерігав недавно диво: Діла хренові – оплески бурхливі. Колись: Вривались оплески бурхливі поміж тез, Як «речь держал» Генсек КПРС.

Він дипломатію постиг, Докладно вивчив норов вражий, Створити армію устиг, А силу наклепу –                         не зауважив.

Хотілось скласти оду, А вийшло якось так: В нікчемного народу Нікчемний і вожак.