Щоденник грубіяна

 Из последних поступлений Кто сказал, что счастья нет!? Не согласна вовсе! Через сорок с лишним лет Папенька нашелся.   *   *   * Укры, знать, не любят нас. Почему - не знаю. И с какого-то рожна В ответ всегда стреляют.   *   *   * Ванька пашет глубоко. Девки все довольны. Хотя это нелегко – Жена ревнива больно.

Я вспомнил русское присловье: «Пускать кому-то пыль в глаза». И как накаркал! Зеля снова О чудном плане рассказал!

 Із повного зібрання снів Потрапив у дурдом. Чому – не знаю. Сподобалося все. Окрім меню. Які там люди! За свого всі мають!.. Та на обід дали якусь муйню.

Відкрив в народі дивну рису, брате: Уперте небажання міркувати.

  ЛуІз повного зібрання снів Я уявив історії кінець. Всі перегризлись  - поодинці й скопом. У рай чужий рвонули навпростець… Князів не стало.               Залишилися холопи…

Є процеси, напевне, містичні. Хто пояснить громадськості,  ЯК Із колгоспника зріс деспотичний «Бєспредєльщік» і вурдалак?

Партія, що правлячою стала, Мимохіть приваблює жінок. І тому красунь у ній чимало… От що значить гарний партквиток!

Кмітливість визначається в IQ. А як назвати тупість пустомелі? У чому якість міряти таку? Мені здається, що найкраще в ZEL-ях.

Почув, що Він – порозумнішав. Вже виступа не так убого… Та я б сказав: Він - похитрішав. Ми ж – подурнішали від нього.

Може, висновок цей хтось осудить, Та незмінно засвідчують справи: Якщо скупчились десь підлі люди, Значить, там така ж підла держава. І навпаки. Малюнок Васі Ложкіна

За достатком вибирали милих, Їхали в Аравію з Гребінки*… Та коли там раптом забомбило, Пригадали: ми ж бо українки! *Містечко в Полтавській області.

Із нудним розставшись комсомолом, Фоткатись почав захоплено народ – Як гуляє, п’є, співає соло, Жіночок плекає і город… Вже без селфі публіка не може. Як же – не увічнити себе?! Бо упевнений, напевне, кожен: Він, як не поглянь, значне цабе.

Виникла цікавість в мене, Хоч немало інших є турбот: Скільки влада нинішня «зелених» Ще дуритиме «розумний» наш народ?

Його не важко розпізнати: Похнюплений,           без видимих підстав… Та дайте ж хтось йому, дівчата, Щоб він так гірко не страждав!

Уславився як плідний полеміст, В політиці, мов, плаває не мілко… Хоча, як кажуть, – більше скандаліст, Бо давню всім нагадує «глушилку»*. *За радянської доби радіопристрій, який перешкоджав слухати «ворожі» радіостанції. Він транслював на чужій хвилі різні шуми – торохтіння, шипіння, брязкіт, через які не можна було розібрати слів.

О скільки видатних умів Вже подалося світ за очі! Багато хто на чужині зумів Здобути шанування й почесть. Здавалося, що виїхали всі. Та плодоносить ще освітня нива! Й на радість нам під шурхіт папірців Вона зродила кандидата Киву.

 На минулі президентські вибори Він приніс їм прекрасну ідею – Як здобутися міці й краси. Й помилився. Хотілось плебеям Не піднесення, а ковбаси.

Катаклізми різні незліченні… То комет на небесах хвости… Ніби хтось могутній й незбагненний Хоче sapiens’ів із землі звести. Я не знаю, хто він і як звати, Але знаю точно: є за що. Бо планету тупо так засрати Гідне депортації в Ніщо.

 На недавній захист кандидатської дисертації Нарешті відчув до науки Повагу простий наш народ Й поліз у князі із грязюки Останній в ВР ідіот. Ну хай би один був із гурту! Так ні! Схоже – масовий плин… А, може, вже хитрих придурків Там більшість? І він не один?

Звідкіля проблеми наші вічні? Бо при владі в нас патологічні. Всі зійшлись на тому, що вони Як один – патологічні брехуни. Байдуже, вони в штанах чи в юпці, Теж патологічні – владолюбці. Не бажають випускати владу з рук Крадії патологічні без принук. Поміняти їх повсюдно аж пищить! З’ясувалося: нормальних дефіцит.

Все в світі минає. Минуть і «зелені». Як зміниться влада, узнає загал, Як крали, брехали і пхали в кишені… Возрадуюсь я! Хоч і пізно, на жаль.

Лиш здалеку велике видно. Відома істина така. Але як бидло вибирає бидло, Не видно величі Ні здалеку, а ні зблизькА.

Над пані грубий ґвалт вчинили Якісь проїжджі абормоти. До речі, в звироднілім стилі. Та суд вагається:                    вона була не проти.

І марноту марнот Проголосив він наболіле гасло: «Народе мій! Не будь тупим!» Й слова ці в темних масах згасли. А чи розвіялись, як дим…

І знов за звичкою, чи від бездум’я, Чи з невідомої іще нам вади Народ уперто вибира якогось UA Для себе, рідного, антинародну владу.

Розійшлися смаки в нас зі світом. Спробуй точно тепер розпізнай: Олігарх в нас, приміром, – еліта, В них – злочинець, брехло і шахрай.

Захрипіло все живе навколо: Співаки, актори, президент… Навіть кіт, дебелий і не кволий, Захарчав, як втомлений естет. Певно, я-таки відстав від моди. Втім, на неї глибоко начхать. З мене досить радісних мелодій, Що в класичний вклалися формат.

Трохи про знак якості ЗагАдок у житті чимало. І цю не розгадав ще світ: Як дізнаЄться, що уклали Бетон неподалік, звичайний кіт? Він прибіга туди одразу, Поки ще свіжий розчин.     Там Він по бетону йде, зараза, Й ніщо не спинить вже кота. Колись майбутні журналісти, Помітивши відбитки лап, Подумають: у цьому місті Так якість позначав прораб.

Не можу ніяк з’ясувати, Де правда у нас, де брехня. Заплутали блогери кляті Та ще й президентська двірня!.. З цим шарварком                    пропагандистським Щось треба нарешті робить! За явну брехню бити писки? Чи норму якусь встановить? Приміром, щоби політолог Один раз на тиждень брехав, І кожен з них був під контролем І норму свою твердо знав… Тоді, може, щось проясниться, Побачимо, що, де і як. А то: хоч знайомі все лиця, Але – не поймеш ні UA.

Коли бачу собак безпритульних – Зголоднілих, худих, ледь живих, – У душі щось набридливо муля, Ніби маю стосунок до них. Й, попри лЮдську зрадливість і верткість, ПокаЯнна мене мучить мисль: «Якщо можна, пробачте, що предків Ваших  ми приручили колись*. * Ми відповідальні за тих, кого приручили.  Антуан де Сент-Екзюпері