Щоденник грубіяна

Неждано потрапив у вічний я Рим Й помітив: а нігті з «каймою»»… О земле моя! Гігієні попри, Ти будеш повсюди  зі мною!

Брутальних словес не говорить І чемний, будь прав чи не прав. Та вміє сказать: «На все добре!» Так, наче вас на …уй послав.

Залежність проста. Хоч не явна для всіх. Та, мабуть, погодиться кожний: Одразу в нас зміниться якість доріг, Як зміняться бонзи дорожні.

Літа миготять, як політики, Дедалі хутчіш і хутчіш. Є привід в них спільний для критики: Чим більше їх – тим …уйовіш.

Нотатки безсовісного          У далекому дитинстві я страждав на піонерську простоту. Сприймав усе буквально. Не міг, висловлюючись пізніше освоєним терміном, абстрагуватися. Наприклад, тривалий час я щиро вірив, що містах-героях живуть люди-герої. Тому їх, міста, так і назвали. Коли наш клас якось повезли на екскурсію в Київ, я з поважливою увагою роздивлявся людей: он стоїть міліціонер-герой, а в дворі, в пісочниці, граються діти-герої… В метро просто валом переміщаються пасажири-герої. Навіть противні й грубі, особливо в радянський час, продавщиці (нині – продавчині) видавались якимись геройськими. Не те, що в нас, у негеройській провінції.          Моя далека піонерська простота зринула в пам’яті, коли з нагоди передвиборної кампанії мені вручили пакет з написом «Совість України». На мить я аж піднісся духом: Це я – совість! Недарма ж вручили. Потім, правда, плавно приземлився. В силу, хоча й невеличкої, але схильності до самокритичності. Ні, яка я совість? Та

Вже час волати «Родина в опасности!» Орда щосили напира на Сході. Внутрі, дорвавшись до свободи й гласності, Жлоби і брехуни мутять в народі.

                                                        З нагоди прочитаного          Не обов’язково бути дуже очитаним в історії, щоб не провести певні паралелі. Але спочатку наведу фрагмент, який до цього спонукає:          «Республіка Польща мала старі феодальні форми правління, які інші європейські потуги вже скасували. Її сусіди, які були зацікавлені в тому, щоб зберігалася слабка республіканська монархія, сприяли свободі й незалежності магнатерії на противагу честолюбству королів. Ця республіка у зв’язку з виборами королів повнилася неспокоєм. Через внутрішню боротьбу двох могутніх партій, вона була нікому не загрозливою, і сусіди були майже впевнені у всьому, що вони намірялися зробити, бо не було нічого легшого, ніж розпустити їхній сейм». Фрідріх II Прусський, Нотатки і листи, Verlag Philipp Reclam jun. Leipzig, 1985