Щоденник грубіяна

Партійне Спостерігав я різні сценки Довкіл, в наш турбулентний час. Й помітив якось, що дурненькі – НайспокійнІші серед нас. Давно їм все по барабану – Тарифи, пенсії, прем’єр, Прості й чиновні клептомани, Й місцевий *оц-функціонер. На радісній незмінно хвилі, Усмішка завжди на устах… І що аж дивно: не підпилі, Не схожі і на бідолах. Обставин наших я не критик, Хіба що налякав бардак. …Хотів би я до них вступити, Та ще не знаю: де і як.

КІЛЬКА СЛІВ У ЗВ’ЯЗКУ Прикметно, що творчість Саші Чорного привертала увагу освіченої публіки, коли в суспільстві відчувалась затхлість застою, з темних кутків лізло мракобісся, а непровітрюваність соціального й політичного життя спричиняла зневіру й песимізм. Так було за життя Саші Чорного, коли в роки реакції він активно друкувався в санкт-петербурзьких журналах, у тому числі й у відомому нам «Сатириконі». Так сталося й пізніше, в роки радянського застою, коли в 60-70-х роках минулого століття сатири Саші Чорного стали знову видавати й перевидавати. Звісно, всі суспільні виразки, які публічно картав Саша Чорний, офіційно приписувалися царській Росії. Але, як кажуть, ми ж знали… Надто вже точно накладалися сатиричні образи, створені поетом до Жовтневого перевороту, на явища й характери розвинутого соціалістичного застою. Перечитуючи твори поета-сатирика нині, ловиш себе на думці: «Йо-мойо! Знову накладається! І «за поребриком», і в нас…» Звісно, Саша Чорний писав російсь...

На Сході безрейковий потяг Розвозить численні громади… А в нас все те ж давнє болото, Де спраглі гребуться до влади. На Заході рівні дороги, Практично без жодної вади… А наші духовно убогі Змагаються буйно за владу.

Кровожерне Історик я так – поверховий. Не рив, як вони, в глибину. І все ж я помітив умову, Упевнений, що основну. В країнах, і в Есесері, В час воєн, народних знегод Запроданців і мародерів Швиденько «пускалі в расход»*.