Щоденник грубіяна

Немає безнадійнішої повісті, Ніж рабська апеляція до совісті. Якщо перед тобою хам і довбо*об, Надійніше – давати зразу в лоб.

Є в гарних напоїв властивість підступна: Вони легко п’ються – без міри і дна. А це для народу, мабуть, неокупно. Тому п’є шмурдяк, замість віскі й вина.

Живе у народі ідея, Огидна для кожної власті, Він б’ється й страждає за неї: Щоб всі могли порівну красти!

Полтава до...                                          (Фото Андрія Карпенка ) Міських голів, мабуть, ніщо не спинить. Вони Полтаву розбудовують проворно: Кадетський корпус вже давно руїна І МАФи*, як прищі, обсіли всю Соборну. *Мала архітектурна форма, тобто, кіоск, кафушка, павільйон і т.п.

АБО ЧЕРГОВЕ ПЕРЕВЕРТАННЯ АЙСБЕРГА             Не пригадаю, по якому саме українському телеканалу транслювалася ця передача. Я вирізнив її з великого обсягу інформації, яка щодня й щоночі навалюється на наші мізки, мабуть, через те, що її смислове наповнення ламало  моє (і не тільки) стереотипне уявлення, що поляки недолюблюють росіян, ставляться до них з упередженням. Бо чіпко пам’ятають історичні образи й нещастя, пов’язані з історією співіснування польського народу і російської держави. Всі свої приниження, винищення, висилки…             Українці, порівняно з поляками, видаються не такими «обидчивими», сумирнішими. Хоча … їм теж є, що пригадати.             Але – немає чим.             Ця спокійність, а то й схильність до «братання» (за будь-я...

на тлі історичного процесу     Полтавська новина: група спортсменів, серед них і чемпіон України зі змішаних єдиноборств, напідпитку, напала на родину приватного підприємця, учинила в кав’ярні погром і відступила тільки потому, як син власника, захищаючись, застосував вогнепальну зброю…     У сутичці одна людина вбита (нападник), двоє тяжко поранені: власник закладу і дитина, в яку поцілила рикошетом дробина.     Власне, подібна новина – не новина. Схожі сценарії розігруються по всій Україні.     Групи спортсменів, які в певних подієвих контекстах називають частенько тітушками, можна без драматичного перебільшення називати бандами спортсменів.

Безвіз – це поступ. Хто б що не киздів! Та є помітні для усіх симптоми: А раптом через владних мудаків Ніхто не схоче повертатися додому?

Згадав прадавній анекдот… Весілля. П’янка офігенна! Й крик серед шарварку: «Народ! Хто ще не трахав наречену?» Запрошують тепер до нас Чужинців править. Без упину. І над кордонами луна: «Ну, хто не трахав ще Вкраїну?»

...А балакуча – нема спасу! Хоч діалог – коли удвох, Задовбує слухацьку масу Її нестримний монолог.

Екологічно-трагедійне. Безпомічне. Де б я не був, спостерігаю Із прикрістю і відчаєм в душі: Паскудять люди скрізь, усе ламають, Й на голові їм – хоч кілок теши. Здається, що народ повсюди Не здатний думати про майбуття. Отак кусає материні груди Патологічно схиблене дитя.

Є парадокс з розряду підлих: Одні геройствують на фронті, І в той же час чиновне бидло Жирує в крадених пишнотах.

Є в мене план, доволі смілий (Хоч органи й осудять строго): Зустріти десь Верховне тіло Й впритул спитати: «Ти – за кОго?»