Щоденник грубіяна

На майдані і я пострибав… Видно, не помогло ніхрена. Рідний виборець знову обрав Не бандюгу, так брехуна. Ну невже в нас планида така: Вибирати між Зеком і Зе? Заясніла надія крихка… І – пи*дець підкрадається вже.

Де не глянь - пішли провали, збої… Напосілось, блін, передчуття: Знов занадобляться нам герої, Щоб привести Україну до пуття?

Не хотів би народ рідний гудить, Та помітив, хоча й не хотів, Є традиція в нашого люду: Тільки що – так «здавати» вождів.

Гасло написав я: «Геть придурків!» І пішов сміливо у народ. Зразу за плечима хтось засюркав. І взяли Вони мене у оборот… «Це, напевно, ви про нашу владу? Знову затіваєте майдан? Краще нехай буде клоунада І спокійний, мирний дерибан… Ви на пенсію учіться жити, Не в чужі кишені зазирать! …Не про владу?  Нічого хитрити! Бо покажемо вам Кузьку й мать! Я прокинувся. Нікого в домі. Та у голові іще звучать Із Совдепії слова знайомі: «Я вам покажу… мать…                                  мать…                                     мать…                                        мать!..»

  Є мрія в мене політична. В гіркі хвилини мене тішить. Напевне, сюр- р- р-реалістична: Щоб у ВР пристойних                       була більшість.

Оглянулся вокруг – и взгрустнулось: Надоело быть честным и крайним. Может, что-нибудь стырить? А хули: Тырят все! Значит это нормально.

Коли мине правління скомороха, Наш час, попри невігластва туман, Історики означать як епоху Загального потьмарення ума.

Якщо він ідіот, То для нього немає історії. Якщо він несповна.., То для нього немає логіки. Якщо він, бля, тупий, То для нього немає прикладів… Та сказали мені: Треба з ним говорити! Бо щось таки є У нього. Це право голосу.

Відпустив він бороду і вуса. Зовні посоліднішав помітно. Хоч «в нутрях», сказати чесно мушу, Він, як був, такий же безпросвітний.

Люблю народ, простий, оптимістичний, Якому бачиться добро скрізь і краса. Хоч влада знов йому прицільно сцить у вічі, Він щиро вірує, що божа це роса.

Ніколи не було – й така метаморфоза. Як ніби у кота – симптоми бруцельозу. Відомий хор, що імені Верьовки, Перетворився в політичну прошмандовку.

Східно-кулінарне Потрапив вперше я У східний ресторан і скуштував кальмарів, устриць, суші… Друг пригощав, я ж вдячно поїдав смачних (по-своєму) морських невинних гадів. Я паличками вчився хоч якось вправлятись… Та з голови не йшла уперта думка, яку був заронив товариш інший мій: «А знаєш, друже, сало також не дурне!»

Якщо заєць «скидає» зигзаги, І неясно, куди він біжить, Політологи є в нас, сутяги, Які все розтлумачать умить.

Була трагічна в нас історія. Пройшов народ і зрадництво, і муки. Втім, не збагнув із давніх спорів я: Чому народу                так подобались падлюки?