ВТЕЧА В СВОЮ ІСТОРІЮ
Про духовні скрепи, імперську вдячність і марні сподівання. Малюнок Васі Ложкіна, РФ Мені стало якось ніби заздрісно. І досить давненько. Знаю: заздрість - штука погана. Гальмує розумові процеси й деформує поведінку. Я почав заздрити російському народові. З приводу духовних «скреп». У нього вони, бачте, є, а в нас – немає. І в мене, зокрема, теж. Приміром, яка гарна «скрепа»: «Широка страна моя родная». Співається на повні груди (в кого є), піднесено… А яка потужна скрепа «С чего начинается Родина»! Вона плавно переливається в «Русское поле». За нього самовіддано билися «Комсомольцы-добровольцы» і «Три танкиста», аж поки не прийшов «День Победы» й у Берліні не зацокали підковами козацькі коні. (Тих козаків, які воювали на радянському боці. Не плутати з «німецькими» козаками. Їх теж було немало). Цокання оформилося в дуже ба...