Щоденник грубіяна

Я звично кляв Цюдурочку*, яка знову загуляла й готувалася порадувати двір новим котячим виводком: «От скотина! Тільки їсть і трахається! Як людина…» Сусід Славик, він не тільки водила, а й мисливець, солідно зауважив: - Значить, хороша харчова база. - В смислі? - Як є, що їсти, популяція збільшується. Он у полі розвелося мишви, так і в лисиць в одному виводку по 5-7 лисенят. А ви ж її м’ясом годуєте… - Яким м’ясом! Дешеві м’ясні обрізки! - Отож. Харчова база надійна. Можна розмножуватися. Я вирішив зменшити кішці денну пайку. Під вечір вона настирливо голосила під вікном, вимагаючи звичного харчування. Напевне, вона не зрозуміла причинно-наслідкового зв’язку: будеш займатися розмноженням – хрен тобі на воротник, а не обрізки. Будь сита коханням. Втім, вона, мабуть, дуже любила цю справу – котовиробництво і за жодних обставин не бажала його залишати.

Натуральна історія     Нині стала модною тема котів. У ФБ кожен третій пост – котяча морда (мордочка, мордуська, мордище. Означення можна вибирати в залежності від розміру і виразу котячого «обличчя» та ситуації, в яку котяра потрапив чи створив).     Підхоплений масовим рухом котолюбства, я вирішив написати, ну, якщо не мемуар, то хоча б етюд на тему «Коти в моєму житті».     …Вирішив то вирішив, але мої життєві зигзаги з їхніми, котячими, перетиналися досить рідко. Найдовше я спілкувався і, власне, спілкуюся й досі, з кішкою на прозвисько… Втім, про прозвисько далі.     Роки три тому, купуючи на базарі м’ясні обрізки, я бовкнув:     - Це для нашої Блядуньї, - щоб продавчиня, бува, не подумала, що це я дійшов до такого харчування. Гординя, бачте.     - Кого це ви так називаєте, - поцікавилася молода жінка.     - Та кішку! Знову кошенят навела… Тепер жерти безперерв...

Котяра голосить. Що з нього візьмеш?! Напевне, яйця крутить на погоду. І я прислухався до організму. Спокійно там. І трохи шкода.

Зі східного альбому Кицька вийшла надвір. Ніжна, домашня. Мабуть, хазяйка пустила її прогулятись і справити власну потребу. А як зробила діло своє, кицька хотіла лапкою слід загребти. Як звичай велить, давній, котячий. Та не змогла. За ніч земля зашкарубла.

Приходить кіт. Чужий. І просить їсти. А як поїсть, то зразу і тікає. Напевне, він з стійких матер’ялістів Й котячої моральності не має. Уже давно годую цю скотину. Хоча б мурликнув коли-небудь вдячно! Де знайде він подібну дармівщину?! …І в них занепада духовність, бачу.