НА МІНЛИВІСТЬ ЧОЛОВІЧОГО СМАКУ
На вуса він нерівно дихав,
Як виросли, то й не голив.
Він милувався ними стиха,
Плекав турботливо й ростив.
Любив за вуса свою кішку,
Хоч в неї був не гірший хвіст.
Все, що вусатіло, хоч трішки,
Було безвусого миліш.
Та через час, якоїсь днини,
Явила доля одне з див:
Пробились вуса і в дружини…
І тут він вуса розлюбив.
Як виросли, то й не голив.
Він милувався ними стиха,
Плекав турботливо й ростив.
Любив за вуса свою кішку,
Хоч в неї був не гірший хвіст.
Все, що вусатіло, хоч трішки,
Було безвусого миліш.
Та через час, якоїсь днини,
Явила доля одне з див:
Пробились вуса і в дружини…
І тут він вуса розлюбив.
Коментарі
Дописати коментар