Щоденник грубіяна

  НА НАШ ЧАС У дивний час ми живемо, друзяко! Не помічаємо, як стрімко роки плинуть… Й хоча вже не один «величний» крякнув, Штурмують психопати керівні вершини. Карикатура з відкритих джерел

  НА АКТУАЛЬНУ ПОСТАНОВУ З ’ явилась раптом постанова грізна. На неї маємо усі зважати. Про боротьбу із антисемітизмом. Це щоб не всі підряд                                 з бюджету могли красти.     Карикатура з відкритих джерел                  

  Ірландські окрушини РІЗНІ ЛЮДИ МІСТА ЛОНГФОРДА                            ***** Я вибрів зі свого під ’ їзду й зразу наткнувся на нього. Джентльмена в двобортному костюмі кольору кави з молоком (не надто світлої, помірно), в голубій сорочці й яскравій червоній краватці. Він стояв, тримаючи в руці «стік», тобто, стек, і спокійно роззирався довкола. Я б не сказав, що з якимось особливим інтересом. Є вираз «просто так». Так от, він озирав навколишній міський пейзаж просто так. Як джентльмен, який нікуди не поспішає і має на це (не поспішати!) законне право. Я випадково довідався, що він замолоду, майже підлітком, подався на заробітки до Лондона. Працював там років двадцять. Потім мотався комівояжером у рідному графстві. Забагатів. Утім, неясно, з чого; одні казали, що виграв у лотерею, інші – що був вправним муляром і накопичив, бо не одружувався ...

    НА «ХОТЬ ПОРЖЕМ!» Помітив я у рідному народі Протиприродний потяг до падлюк: Він висува за кожної нагоди «Покерувати» зрадників і сук.   І вдовольнившись щастям мазохіста*, Волосся рве із горя собі скрізь Й качається на ріднім попелищі… Бо думати не вчився він колись.   *Людина, що одержує задоволення (емоційне або фізичне) від болю, принижень чи психічних страждань .

  НА ОСТАННЬОГО МАМОНТА Наснилося, що я один лишився. Останній мамонт. Крайній у родУ. Довкола тундра. Ні дерев, ні листя… І я, самотній, все бреду, бреду, бреду…   Трублю з відчАю. Може, відгукнеться Подібний хтось? Великий, у шерстІ… Жива, потужна і не зла фортеця, Яка не шкодила нікому у житті.   Усе частіш стрічаються двоногі. Вони, здається, листя не їдять. Мені їх шкода. У них шерсть убога І гріються вони біля багать.   А я своїх гукаю і гукаю… Але у відповідь – вселенська німота. І крик мій грузне в прОсторі безкраїм, Й крокує поруч лише самота.   Прокинувсь я, весь тремтячи від страху, Відкинувши уривки диких снів… *       *        *   Це я шукав своїх, старий невдаха. Й мені вкраїнською ніхто не відповів. Малюнок з Інету  

  НА МАЛЕНЬКУ РАДІСТЬ ВІД НЕУЧАСТІ Мені то що?! Та за народ неловко. Обрав на Гетьмана                                 естрадну прошмандовку. Колаж з Інету