Щоденник грубіяна

                                  НА ЗІТКНЕННЯ                                        Ви помітили?                         Наткнувсь тонкий мій романтизм                         На буднів шкарубкі окрайки:                         Злітаючи красиво ввись,                    ...

                            ПРО МАЙБУТНІЙ ЖАХ                         Як вжахнемось ми, бідолахи,                         Підбивши підсумки                                                        його правління!                         Він шкодив скрізь, ревнючий Цахес*,      ...

  НА ОСТАННЄ ВРАЖЕННЯ Як Зеля розіклав народ! Яку підступну підібрав команду! Я вражений! І стали ми, як скот, Який не зна ні пастуха, Ні стада! Карикатура з відкритих джерел Інету

  НАПЕВНЕ, ЩО НІ Вправляння з логіки Нав’язлива думка пристала. Буває ж таке! Та ще вранці. Спартанці громадське не крали. Виходить, що ми не спартанці. Ілюстрація з Інету

  ЧИ ЗАШКОДИТЬ КОМУСЬ РОЗПАД РФ, А ТОЧНІШЕ – РОЗВАЛ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ?                  Маленька футурологічна спроба          Звичайно, ініціювати цей процес, а потім на нього впливати я не можу.        Але: все на світі кінечне. Окрім Всесвіту. Та й то вже з’явилися гіпотези…        Втім, я живу в іншій країні, я не російський громадянин і, власне, досить байдужий до російської культури.        Часто позиченої, наслідувальної, хоча й відносно щедро спонсорованої державою.        Краще навертатися до першоджерел, а не до пережованого російськими мислителями й письменниками, які, до того ж, часто видають крадене за своє, рідне, «посконное».        Російська культура – імперська – власне, зроблена вскладчину,...

  «ХТО-ХТО В ЦІЙ РУКАВИЧЦІ ЖИВЕ?»                         З української народної казки З дитинства не люблю щедрих. Уточнюю: щедрих за чужий рахунок. У нашому дворі був такий собі Сашко. Майже ровесник. А якщо точніше: на два роки старший за мене. Хто ще здатний пригадати свої юні роки, зрозуміє, що це мало неабияке значення. Він був для нас, молодших, авторитетом. Майже незаперечним. Так от, він полюбляв радити, типу: «Та віддай ти Юркові цей м’яч! Тобі батьки ще куплять! Тобі що – шкода?!» У цьому конкретному випадку мені справді було шкода. По-перше, м’яч був мій, і він мені подобався. По-друге, я був зовсім не впевнений, що мені куплять ще. Часи були повоєнні, бідненькі, і ми, дворові пацани, були змушені цінувати свої нехитрі речі. З сучасного погляду, прості й дешевенькі. Сашко цінував свої речі теж. А от чужими розпоряджався розмашисто й безапеля...