Ірландські окрушини «Я ЙДУ ШЛЯХОМ, ПІСНІ СВОЇ СПІВАЮ… » (Л.У.) Інколи, коли в Ірландії переходжу дорогу, я почуваюся почесним членом президії. Правда, молоді люди можуть не зрозуміти, про що я. Це коли ти сидиш за урочистим столом, напроти заповненої людьми зали, й присутні по черзі встають і тебе хвалять, а ти чемно (але не без стримуваної гордості) дякуєш за увагу. Так от, переходити дорогу в цій країні мені ніби аж приємно. Коли ти тільки наближаєшся до окрайку проїжджої частини, на тебе зразу звертають увагу водії. Зазвичай вони гальмують, зупиняються і жестом показують: «Пліз! Переходьте!» І я спокійно, з гідністю перетинаю дорогу. Не забувши подякувати навзаєм: кивком голови, вдячною посмішкою, реплікою у відповідь: «Дякую! Ви дуже люб ’ язні!» Порух губ дозволяє зрозуміти, про що йдеться. Мені це приємно з кількох міркувань. Я досить обмежений у своїй рухливості, ходжу повільно, з ціпочком. Хотів ужити старе ...
