Щоденник грубіяна

  ДУЖЕ ПОВАЖНИЙ ПАН НІХТО Недавно,– в історичному вимірі,– ми стали свідками перевірки нашої еліти на бздилуватість. Перепрошую шановне панство за те, що вжив це простацьке слово. Але воно, на мій погляд, досить об’єктивно відбиває сутність управлінського процесу, який триває в нашій Ненці. Власне, що таке еліта? Зазирнемо в найдоступніше довідкове джерело – Вікіпедію. Еліта, якщо стисло, – найкращі, добірні, найвидатніші представники суспільства, групи або рослинництва. Так от, вони, ці управлінські найдобірніші, понад шість років слухняно виконували розпорядження, побажання, рекомендації, навіть натяки людини, яка, власне, не мала жодних владних повноважень. Окрім однієї, як виявилося, значущої особливості – бути наближеною до президентського тіла. Наближеність має своє походження: керівник Офісу Президенкта Андрій Єрмак перебував у тісних ділових і, вочевидь, по-людськи приязних стосунках з чинним Президентом. В.Зеленський навіть прокламував своє добре ставлення до ...

  «ПОГАДАЙ МЕНІ, ПОГАДАЙ!..»          Те, що біля нашого вищого керівництва завелися гадалки й віщунки, мені здається поганою ознакою. Зазвичай люди такої профорієнтації, виринають на поверхню суспільно-політичного життя, коли члени суспільства почуваються невпевнено, коливаються, не можуть передбачити своє майбутнє, спираючись на звичні, очевидні спостереження й, скажімо, формули.        Професією такі заняття назвати важко, бо вони не мають під собою якогось твердого опертя. Все зводиться до уявлень, припущень, фантазій.       Тоді, внаслідок хаотичних, панічних пошуків, з’являється втішна, рятівна ідея і її балакучий «розробник» – віщун, тлумач.        Він може все пояснити й вказати вам чудову стежку, що приведе… так – до ясності, зрозумілості й впевненості.        Це «осяяння» може тривати досить довго. Хоча ні до чог...

          НА ВПЕВНЕННІСТЬ Тут світять нечасто зірки. Ночами їх майже немає. Тому я печальний такий? Чогось, мабуть, не вистачає?   Але! Як додому вернусь, Всі зорі для мене засяють! Я свій підкручу сивий вус І враз помолОдшаю. Знаю! Малюнок Юрія Журавля "Лупаш, Мавко!" з Інету

  НА ВІДОМИЙ НАРОД* …І хто тільки ними не правив! Садисти, старцІ, ідіоти… Й хоч гинули часто безславно, Були, як один, – патріоти. Любили на троні чужинців. І в будні, і в свята брехали. Їм часто давали по пиці, І це вони подвигом звали.   Якщо ти вожак в цьому стаді, Тобі все на світі прощають. Припишуть закОнченій _ляді Цнотливість і мудрість безкраю.   На менших й слабких нападали І після «побед» величались. Земель захопили чимало, Хоч сильних зазвичай боялись.   Як Бог дав такого сусіда, Дивись в його бік дуже пильно! Хто зна, що утне це поріддя?! Втім, краще за все – бути сильним.   *Цей віршик пересипаний історичними алюзіями. Якщо ви очитана людина, то зрозумієте, про що й про кого йдеться. Сатиричний малюнок В.Ложкіна з Інету  

  Ірландські окрушини ПОВНОТА ЖИТТЯ: ДІТКИ І ДАМИ        Людей з такими яскраво пронизливими синіми очима в моєму житті траплялося небагато. І тому вони міцно тримаються в моїй пам ’яті. Не хотілося б вдаватися до банального переліку, але в той же час – згадати хочеться. Приміром, мого приятеля пана Доліка, який відносно недавно відкланявся й помандрував у кращий світ.              Або колишнього головного редактора журналу «Перець» Федора Маківчука. Його проникливого погляду було важко уникнути. У мене в голові до цього часу відлунює його спокійно-іронічне запитання: «Ви, мабуть, і на рибалку не ходите?» Він помітив, що під час імпровізованого застілля   я не випивав свою чарочку коньяку, а підміняв її кока-колою. Був у мене в молодості такий вивих: я оголосив собі абсолютну тверезість. Прокламуючи, що Господь Бог створив нас тверезими, та й сам, напевне, був тверезий, тому я певний ч...

                     НА НОВУ КОВІНЬКУ*                 Є радість у кожному віці.                 Цю істину, врешті, пізнав.                 Зрадів я французькій ковіньці,                 Що приятель подарував.                   Граційна та ще й чужоземна, Не просто якийсь собі дрин! Тепер мені втричі приємніш Кульгати у ріднім дворі.   *Ціпок, палиця із загнутим кінцем. На нього зазвичай спиралися недужі на ноги люди. Колись, у радянські часи, в обласній молодіжній газеті була сатирично-гумористична рубрика «Вишнева ковінька». В її...