СПРОБА ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ

               Осіннім листям засипа алею
               І мужика, який сидить на лавці.
               Він голову схилив, сумує зранку
               З природою, як видно, в унісон.
               А, втім, причина в нього інша,
               Не чергове «природы увяданье».
               Йому до фені, власне, пори року.
               Він випить хоче. Ну, а «точка»,
               Де Валька самогон всім наливає,
               Закрита.
               Куди ж вона завіялася, стерва?
               Може, не вернулась ще з базару?
               Коли ж вона вже прийде, опохмелить?..
               В душі нуртують злоба і печаль,
               Але й надії іскра не згасає.
               А листя падає… Природа вперто
               Красою мужика рятує.