ПОЛІГОН – АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН

Не знаю, з якої саме причини, але я «виступив». Може, далося взнаки пивне похмілля, яке неминуче викликає понурі думки? Чи поганий настрій, який спричинили обіцянки підвищити пенсію? Уряд, мабуть, заклопотався іншими питаннями, а нам знову вийшов «хрен на комірець». А, може, душа знову запрагла порядку, якого я в житті ніколи не бачив, а так хотілося… Хоча б на простенькому побутовому рівні.
Одно слово, я «виступив»:
- Куда пошла? – гаркнув я на даму не те щоб похилого, але вже несвіжого вигляду. – Черга закінчується он, біля дверей!..
В аптеці низьких цін завжди так: ліки трохи дешевші, а черги незрівняно довші. Хворуватий обиватель високо цінує різницю в 5-10-20 гривень і масово товчеться тут з відкриття до закриття.

Дама, вже намірившись встромити голову у віконечко каси, завмерла. Черга втупилася в неї всіма очима. Дама зрозуміла, що достроково не вийде, відчайдушно махнула рукою з якимось пакунком і рвонула назад, до дверей.
Черга трохи підрівнялося, перевіряючи, хто за ким.
-Знаєте, з дитинства не люблю хитрожопих, - довірливо сказав я, повернувшись до хвоста черги. Люди з розумінням закивали головами.
Потім був мій ровесник, середньо пенсійного віку. Він якось невимушено, як так і треба, посунув до вільного віконця, з явним наміром там адаптуватися.
- Мужчинка! У вас що – привілей? Черга он. Хто там крайній? Підкажіть клієнту!..
Мужчинка недружелюбно на мене зиркнув, мабуть, теж хотів виступити, але побачивши перед собою ровесника, повернувся і пішов у хвіст.
Потім я перепинив симпатичну дівицю (моє серце ще не збайдужіло до жіночих принад). Вона кивнула головою, оцінила ситуацію і вийшла з аптеки. Мабуть, не було часу стояти в черзі.
За нею ( маю на увазі намір проскочити поза чергою) був молодий чоловік. Він не заперечував, навіть приязно посміхнувся і став крайнім.
- Тут дехто не зразу розуміє, - тоном культпроствітника пояснив я, - що черга – одна, а коли наблизишся до видачі, треба перейти до вільної каси… Так швидше, без плутанини.
Черга знову закивала головами. Вона, мабуть, запідозрила в мені начальника. Бо звідкіля в мене такий голос?
Втім, я людина індивідуальної праці. Правда, трохи керував невеличкими колективчиками. Не більше 30 чоловік. Хоча … важкими, незручними. Бо всі були грамотні, творчі, майже геніальні. Тобто, особами, яких, за визначенням,  важко у щось запресувати чи просто вишикувати. А щодо голосу? Мабуть, прорізався. Під завісу.
 Питається: навіщо я розповів цю історію? Згадав Президента. Йому ніяк не вдається навести порядок. Нехай зайде в «Аптеку низьких цін». Потренується.
P.S. Захопившись державними справами, ледь не забув про особисті. Пігулки я купив. За чергою. Достоявся.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

СПОГАД ПРО ЄВГЕНІКУ*

ЗІ ЗВЕРНЕННЯ КАНДИДАТА В ДЕПУТАТИ ДО РІДНОГО ЕЛЕКТОРАТУ