ВІЛЬНИЙ ЕТЮД НА ТЕМУ «ЯША З ЛУГОВОЇ»


-У мене був товариш, точніше – приятель, - сказав пан Долік, - Яша з Лугової. Прізвище, здається, Кривенко. Жінка в нього була вчителька…
Пан Долік уважно подивився на мене своїми наївними голубими очима: «Та ти його, мабуть, знав… Ти ж на тому краю жив… А, може, й на знав. Ти набагато молодший. А він старший за мене…
- Яша був трохи дивний. Він ніде не міг працювати. Навіть на легкій роботі. Ходити на певний час, закінчувати о п*ятій чи шостій – це було не для нього.
Він провідував приятелів, зазирав у магазини… Жив з того, що купить якусь дрібничку, потім комусь перепродасть дорожче. Таких зараз називають дрібними бізнесменами. Але в чому він добре розбирався, так це у фотоапаратах і особливо в об*активах. Його знали всі фотографи. Щось трохи заробляв…
Гриша Павлюк, хороша людина, гравер, він вибивав на могильних плитах написи, портрети небіжчиків, якось запропонував Яші:
-Тобі все одно нічого робити. Приходь до мене на цвинтар. Будеш просто сидіти поруч. А то мені нудно . Покійники кругом… Один я, бувало, цюкаю… Я тобі платитиму…
Яша прийшов. Але висидів недовго - один день. Сумно сказав: «Ні, не можу…» І повернувся до звичного способу життя.
Коли потрапляв у компанію, де випивали й закусювали, після застілля акуратно збирав зі столу недоїдки і складав у кишеню. Ніс додому. Там у нього було хазяйство: кіт, собака і сорока з перебитим крилом. Яша підібрав її ще пташеням, залікував крило, але літати вона вже не змогла. Бігала підстрибом. Але досить швидко. Трійця жила дружно, не сварилася і, що цікаво, завжди відчувала, коли вертається хазяїн. Бігла зустрічати.
Яша брав інколи пляшку вина і влаштовував банкет. Вони йшли всі разом з Лугової на Вороніна. У ті часи дач там ще не було - лісок. Яша знаходив пеньочок, сідав, накривав нехитрий стіл… Супутники влаштовувалися поруч. Пив він потихеньку, чарочку за чарочкою. Сам закушував і пригощав кота, собаку й сороку: «На тобі… І тобі…» Він розмовляв з ними, як з приятелями. А вони його уважно слухали…
Жінка до Яші якось притерпілася, що він не такий, як усі, а хвостата бражка їй навіть подобалася. Здається, вона викладала біологію.
Потім наші шляхи розійшлися. Я одержав майстерню в іншому місці. Яша перестав заходити. Скільки часу минуло? Може, вже й не живе?..
Павло СТОРОЖЕНКО,
Полтава

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА РУЙНАЦІЮ ПОЛТАВСЬКОГО КАДЕТСЬКОГО КОРПУСУ

НА ШЛЯХУ ДО…

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ