СОБАКА Й КАРАВАН




Про недовіру
Я знемагав. Так гавкав, що упрів.
А караван усе бреде й бреде…
І зверхньо шкірились  поводирі:
«Собака гавка – караван іде.»

Я вже не гавкав, а харчав,
Коли в сипучі він зайшов піски.
Верблюд передній грузнути почав,
А слідом інші, кози, віслюки…

Затихнув над барханами відчАй.
Нікого ніби й не було ніде.
Я сам-один. Й високий небокрай…
Із ким мені, собаці, жити?
                                           Й де?

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ»

ПРО УПОДОБАННЯ