НА ЗАЛИШКИ

 ТОРБА СЛІВ

Колись (колись-колись…), будучи значно молодшим, я був вражений красотою слова, глибиною думки, сміливістю прямого бачення, коли все це було сплавлено в одній фразі, в одному-двох реченнях. У часи тотального дефіциту я вишукував (купував, вимінював, випрошував) книжки, назви яких можна було звести до одного слова – афоризми. Тобто, короткі, стислі висловлювання з приводу різних життєвих явищ і ситуацій.

До речі, той державний устрій недарма називали тоталітаризмом. Бо скрізь панував тотальний дефіцит, у тому числі й книжковий. Яка книжка путня, а яка ні, не завжди співпадало з рекомендаціями керівних органів. І тому доводилося інтригувати. Не стану нудно описувати прийоми, способи й підходи, завдяки яким вдавалося заполучити якесь дефіцитне видання. Мої ровесники їх знають і пам’ятають. А я пам’ятаю тих продавчинь, які прихильно ставилися до моєї пристрасті.

Пізніше я став виписувати прикметні фрагменти з різних художніх (і не тільки) текстів, завів навіть карточки, які укладав у ящички старезної бібліотечної картотеки. Як вона мені дісталася, я вже не пам’ятаю. Я її любовно приакуратив: пофарбував, зверху покрив пластиком. І почав розкладати картки по ящичках…

На якому етапі свого метушливого журналістського життя я перестав робити виписки, хоч убий – не згадаю. Кустарно розцяцькований ящик приткнувся серед напівзабутих речей у гаражі, а картки я зсипав у поліетиленовий пакет – щоб не відсиріли.

Але це не означає, що я втратив уважливе ставлення до слова. Цього не могло статися хоча б тому, що професія не дозволила б. Бо вона тримається не тільки на події, а й на слові, його значенні.

Але не про це мова й не про філологічні красоти я хотів сказати кілька слів.

Останнім часом мою увагу стали привертати висловлювання, в яких криється двозначність, самозаперечення, оригінальна неправильність чи навіть брутальність (але в дотепному викладі).

Оскільки я досить недавно захопився вестернами, то більшість фрагментів походить саме звідтіля.

Приміром:

-Так, він мій друг. Але це не робить його менш огидним!

Чудовий приклад етичної прямоти!

Або:

- Ти гарна, але я тобі не вірю!

Правда, несподівано: тілесна привабливість як логічний аргумент?

Ще:

- Вона заміжня?

- Так, але їй усе одно.

Це в процесі залицяння. Дія відбувається в салуні.

А цей вислів, почутий у Полтаві, я проніс крізь усе доросле життя. Запам’ятався своєю незвичністю. Опонента обізвали: «Ти підар котячий!» Рідкісна образа хоча б тому, що в тваринному світі відхилення від сексуальної норми вкрай рідкісні. Особливо серед котячих, які славляться своєю любовною пристрасністю. Й ранньою весною сповіщають про це весь світ.

Панове, уважно читайте, прислухайтеся до розмов, ловіть слова! В них може критися багато цікавого й несподіваного. Якщо замислюватися. Не вік же нам слухати політиків і політтехнологів та «примкнувших к ним» пласких коментаторів.

Павло СТОРОЖЕНКО