В КРАЮ НЕЛЯКАНИХ РУДОВОЛОСИХ
Ірландські окрушини
Мені подобається ірландська рудявість. Вона вогниста, яскрава. Навіть у
притишених тонах. Я проводжаю схвально-лагідним поглядом хлопчиків і дівчаток з вогнистим волоссям, які трапляються у моєму
видноколі. Дехто зі сторонніх може це потрактувати як збочення, а дарма. Я
просто одержую естетичне задоволення від того, що в когось таке красиве руде
волосся. І його «носії» не соромляться цього. Як, приміром, у нас. Наші
рудоволосі, почуваються, здається, дещо скуто, знічено. Часто фарбуються.
А тут, я б сказав,
рудий – звучить гордо. В Ірландії цей
колір волосся підкреслює національну осібність. У мене є сувенірний кухлик,
який «прикрашають» рудоволосі й рудобороді острів’яни. Й взагалі різних сувенірів,
на яких зафіксована рудоволосість як
національна прикмета, – тьма.
Цікаво, що руді краще запам’ятовуються. Приміром, такий собі герой другого плану,
звали, здається, Люсьєн, із роману Іллі Еребурга «Буря» (читав дуже давно) в
мене до цього часу стримить у пам’яті. А от інші герої, навіть головні, якої були «масті», хоч убий не згадаю. Та й автор на
цій прикметі, напевне, не зупинявся.
Дехто може подумати,
що я так «топлю» за рудих, бо й сам рудий. А от і ніт! Я банальний шатен, який
з віком до невпізнання посивів.
Але від загальноєвропейської
рудявості нас відокремлювала, власне, історична випадковість. Якщо зважити, що
гали, предки кельтів, досить нерозважливо дозволили відкупитися римлянам,
обложеним у Вічному місті. А якби
знищили, стерли з лиця землі? Це було б цілком у звичаях того часу. Пригадайте
долю переможеного римлянами Карфагену. Його розтягли по камінцях…
А гальський вождь
Бренн вдовольнився викупом в одну тисячу
фунтів золотом. Як на сучасний погляд, досить смішна сума (1 римський фунт
важив 327,45 грама. У нас на будівництві доріг крадуть незміримо більше).
Правда, трохи подумавши, він з театральним вигуком: «Горе переможеним!» докинув
на шальку терезів свій меч. Вага меча збільшила вартість викупу. Але це на
подальший перебіг історії не вплинуло.
До чого веду? Аби гали остаточно розтовкли
римлян, то вони стали б домінантною народністю Європи. І на наших теренах стало
б народжуватися більше рудявих. Бо жінки зазвичай охочіше мають справу з
переможцями.
Але тепер маємо те,
що маємо. На історичну авансцену вийшли римські брюнети. А рудоволосі племена
були відтіснені народами з іншими кольорами зачісок на окраїну Європи. Правда, рудявість є і в германців,
але не такої насиченості, як у кельтів. А Дональда Трампа я взагалі не
зарахував би до славної породи рудих. Його волосся кольору жухлої соломи
свідчить про невтілені бажання й глибоко притлумлене розчарування в житті.
Важко уявити кельтського воїна з такою зачіскою й такою психікою. Це були
темпераментні воїни, одвірки чиїх хиж прикрашали черепи вбитих ворогів.
Сумна доля спіткала
рудих у Московії. Їх завжди в чомусь підозрювали, не довіряли, апріорі вважали
брехунами й злочинцями…
Виразне упередження
щодо рудих було й у відомого арабського мудреця Абуль Фараджа, який попереджав:
"Бійтесь рудих. Усі руді -- підступні." Можливо, така думка виникла в
нього через те, що рудий колір волосся був великою рідкістю серед чорнявих
мусульман. А люди зазвичай схильні наділяти негативними рисами мало- чисельні
угрупування, відносячи себе до позитивної більшості.
Утім, хочу зауважити,
що не варто підходити з сучасними етичними й естетичними мірками до подій і
явищ далекої минувшини. Вони напевне не співпадають з нашими й зазвичай
видаються дивними. Приміром, презирлива демонстрація ворогу голих сідниць перед
битвою. Це полюбляли робити шотландці й наші козаки. Цікаво, що звичай іти в бій з оголеними
грудьми був не тільки в козаків, а і в західних слов’ян-поморян. Таким чином
демонструвалося презирство до смерті й зневага над ворогом. Можливо, з тих
далеких часів, коли ворогу в знак презирства козаки демонстрували геніталії, до
нас дійшов трохи незрозумілий вираз: «А ху-ху не хо-хо!?»
Поза різні літературознавчі й історичні
посилання автор в жодній мірі не претендує на наукову достовірність. Це були
просто вільні розважання на приємну моєму серцю тему рудявості.
Павло
СТОРОЖЕНКО
Лонгфорд, Республіка Ірландія
кельтський воїн; фестиваль рудоволосих
Коментарі
Дописати коментар