Автор: -

 

                НА ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ

 

                   …І наша Рада,

                                               Із приблуд і босяків,

                   Напевне нам добра хотіла

                   Й зробила б, певне, якби вміла…

                   Але не вміє нині й поготІв.

 

                   …І путя нам добра бажає теж.

                   І дехто вірить йому здуру,

                   Хоча брехло він й підла курва,

                   Й потішив би народ його арешт.

Карикатура з Інету



 

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

Автор: -
Зображення
"Ділова зустріч" Коли я довідався, що «группа товарищей» домагається перейменування вулиці Пролетарської на вулицю імені Його імені (перепрошую за суцільну тавтологію), якось зразу зринув у пам’яті рядок із вірша, здається, Ігоря Муратова: «Він славив все, що слави просить…» Вірш «походить» з далеких 70-х (минулого століття), напам’ять його не знаю, а рядок запам’ятався зневажливою іронією до колег, поетів і письменників, які вславляли номенклатурних діячів, наглядачів народу. Але тут є, так би мовити, і зворотна сторона медалі. Маю на увазі тих, хто просить, вимагає. Взагалі, коли просять, якось незручно, нечемно відмовляти. Особливо, «если женщина просит». Але в нашому випадку йдеться не про їжу, теплий прихисток або якесь життєво необхідне благо. Просять увічнення, просять слави. Якщо комусь забракло тільки слави, значить, усе інше у них уже є? Напевне, ще жодного тексту я не писав з такою неохотою, як цей. Можна сказати, дико не хотілося. … Людин...
Докладніше

Ескізи недавньої Полтави. ВУЛИЦЯ ЙОГО ІМЕНІ.

Автор: -
Зображення
Будівля колишнього КДБ. Нині там СБУ. До цього вона називалася «Вулиця Крупської». Оскільки подруга жизні Владіміра Ілліча ніколи в Полтаві не була, то на початку світоглядних турбуленцій її безконфліктно перейменували на вулицю Федора Моргуна. А ще раніше, до революційної діяльності Надежди Константіновни й трудового ентузіазму Федора Трохимовича, цей район міста прозивали Колонією. Там колись, іще-іще раніше, на початку 19-го століття, були поселені німецькі ремісники-сукнороби. І жили вони і їхні нащадки досить компактною громадою аж до наступного, 20-го, століття, поки в Росії не почалось… Тепер про них знають тільки очитані краєзнавці. Прості полтавці на запитання «Чому – Колонія?» відповісти, не гадаючи, не можуть. Бо в розпал революційної боротьби не тільки німці порозбігалися, а й була зрівняна із землею Лютеранська церква, кірха, де чинно молилися німецькі протестанти. Але це в іншому місці, між нинішнім державним педагогічним університетом і Галерею мистецтв. Там, де ко...
Докладніше

ФЕДІР МОРГУН: НАГОЛОСИ, РОЗСТАВЛЕНІ ЧАСОМ

Автор: -
Зображення
  І. С. Бокому, навздогін Звичайно, я до нього «вхожий» не був. Не той рівень, не той калібр, не та проблематика. А він до мене якось  зайшов. Редакція газети «Полтавський вісник» спершу розміщувалася на першому поверсі Полтавського міськвиконкому, у правому крилі. Якщо дивитися прямо від Корпусного парку. (Потім було два переселення редакції. В останньому я участі вже не брав). Він зайшов у мій кабінет швидко, навально. У пам’яті виринув рядок з раннього Владіміра Маяковського: «Вошла ты, резкая, как «Нате!». Звісно, я його відразу впізнав. - Федор Моргун, - чітко відрекомендувався він. - Павло Стороженко, - відповів я, ввічливо підводячись зі стільця. - Это вы оклеветали меня в журнале «Крокодил»? - Нет, я оклеветал вас в журнале «Перець». Отакий у нас відбувся бліц-діалог. Федір Трохимович зразу ж пішов. Приходив він не до мене. Кого шукав - уже не пам’ятаю. Здається, його хтось супроводжував. Не можу пригадати не через слабкість пам’яті, а тому що б...
Докладніше