Щоденник грубіяна

  А ЦЕ – НАРОДУ Трапляється таке усе частіше (Не знаю, це на щастя, чи на жаль): До влади пробираються найгірші, Лишивши решті злидні і печаль. Карикатура з відкритих джерел

          НА ПІДЛИЙ ПАРАДОКС Мільярдами киздять Зеліни друзі, Й немає цьому кінця-краю… А люди по гривні, в нестатках і тузі, На армію рідну збирають.   Жінки плетуть маскувальні сітки Фото з Інтернету

    НА ДАРУНКИ ДЛЯ МОСКВИ Усе на світі має свою ціну. У тім числі і Зеліни «відосики». Мені здається, що могла б Вкраїна Ракет достатньо накупити                                        за ці грошики. Карикатура з Інету

  НА КЕРІВНУ ХАТУ Щось я став якимсь неспокійним, Настороженим, можна сказати. Онде знов богообрані сім ’ ї В керівні заселяються хати.   І здається мені, поміж ними Вже існує якась тиха змова… Хоч говорять: ми непогрішимі! Вочевидь же, керують ху…хреново.   Я сиджу тут і все коливаюсь, Керівну розглядаючи хату, І подеколи думка зринає: Може, час вже і цих виганяти? Карикатура з відкритих джерел  

    НА КАДРОВУ НАВАЛУ О, як ломанули в політику Ідіоти, чужі й вітчизняні! І кожен, хто був колись гвинтиком, Себе уявив кегельбаном. Карикатура з Інету  

  А КОМУСЬ РАДІСТЬ… Зринає істина простенька: Як владних вибрати осіб. Очолити той гідний Неньку, Хто обіцяє краще всіх.   Бо, власне, що це – обіцЯнка? Лиш кілька – з сотень тисяч слів. Народу ж – ситості приманка. А грамотним – сирени* спів.   *міфічна істота з давньогрецьких легенд, яка чарівним голосом заманювала мореплавців на смертельно небезпечні скелі. Фото з Інету        

  НА БЕЗКОМПРОМІСНУ БОРОТЬБУ Заходились шукати хабарників… Ґвалт довкіл підняли аж до неба. І були ці зусилля не марними – Вийшов рідний народ сам на себе. Карикатура Валерія Могильного з відкритих джерел  

  НА ПАРТІЙНОГО ОРАТОРА   В промовах розпускає хвіст павИчий. Так хочеться сказати, а терплю: «Не розумуй, убогий! Це тобі не личить!» Хоча для публіки його камлання* – просто глум. *Ритуал у шаманізмі, коли шаман впадає в транс для спілкування з світом духів.   Карикатура з Інтернету

  ЧОГО НАМ БРАКУЄ? З часів міфічних Святослава І різноплеміннИх наставників Бракує, думали, держави, А, з ’ ясувалося, – державників. Карикатура з відкритих джерел

  НА ВТІШНУ ДУМКУ Усе коливаюсь, гадаю: хто він? Й куди він веде наше стадо? …Стою спантеличено серед руїн: А, може, він дурень? Не зрадник? Фотоколаж із Інету

  НА КАДЕНЦІЮ ОСТАННЬОГО Сім років хвастощів, брехні і величання. Сім років обливання брудом опонентів. Сім років зрадництва і самоуславляння, Коли довкіл руйнація і потопт смерті.   Забув народ, що означає слово «правда». Не бачить вже людей, подій і фактів. Зір затуманили «відосиків» принади. Недовго так й до всенародного інфаркту. Фото з Інету          

  МІРА ЗА МІРУ ЧИ БЕЗМІРНА ГУМАННІСТЬ?         Колись мене вразило різноманіття способів, за допомогою яких людину було можна позбавити життя. Мимоволі подумав: це теж свідчення прогресу. Людство розвивається!         Приміром, у Сполучених Штатах (а це – світоч демократії!) людину могли не просто пристрілити (звичайно, на виконання ухвали суду), а й застосувати смертельну ін ’єкцію, посадити на електричний стілець, припровадити в газову камеру…         Якось непомітно, без казенного ажіотажу, відійшли в минуле ( в добрые старые времена ) колись дуже популярні способи знеживлення – позбавлення життя. Приміром, спалювання на вогнищі, обезголовлення за допомогою сокири. До речі, сокири були спеціальні – «катівські». А четвертування!?         Оскільки набір розваг у публіки був невеликий (телебачення й Інтернета ще не винайшли), то меш...

  НА СВОЄ БЕЗВІР ’ Я Якось подумав: рейтинг – результат Реклами й хвастощів чиїхось. Та він мені – ні кум, ні сват, ні брат, Його я знаю лиш як дурносміха.   Не вірю вперто в здібності його. Хоча лакузам це здається дивним. Як можна, бля, повірити в тогО, Кого вславляли у рекламнім фільмі?! Карикатура з відкритих джерел

  НА НАШ ЧАС У дивний час ми живемо, друзяко! Не помічаємо, як стрімко роки плинуть… Й хоча вже не один «величний» крякнув, Штурмують психопати керівні вершини. Карикатура з відкритих джерел

  НА АКТУАЛЬНУ ПОСТАНОВУ З ’ явилась раптом постанова грізна. На неї маємо усі зважати. Про боротьбу із антисемітизмом. Це щоб не всі підряд                                 з бюджету могли красти.     Карикатура з відкритих джерел                  

  Ірландські окрушини РІЗНІ ЛЮДИ МІСТА ЛОНГФОРДА                            ***** Я вибрів зі свого під ’ їзду й зразу наткнувся на нього. Джентльмена в двобортному костюмі кольору кави з молоком (не надто світлої, помірно), в голубій сорочці й яскравій червоній краватці. Він стояв, тримаючи в руці «стік», тобто, стек, і спокійно роззирався довкола. Я б не сказав, що з якимось особливим інтересом. Є вираз «просто так». Так от, він озирав навколишній міський пейзаж просто так. Як джентльмен, який нікуди не поспішає і має на це (не поспішати!) законне право. Я випадково довідався, що він замолоду, майже підлітком, подався на заробітки до Лондона. Працював там років двадцять. Потім мотався комівояжером у рідному графстві. Забагатів. Утім, неясно, з чого; одні казали, що виграв у лотерею, інші – що був вправним муляром і накопичив, бо не одружувався ...

    НА «ХОТЬ ПОРЖЕМ!» Помітив я у рідному народі Протиприродний потяг до падлюк: Він висува за кожної нагоди «Покерувати» зрадників і сук.   І вдовольнившись щастям мазохіста*, Волосся рве із горя собі скрізь Й качається на ріднім попелищі… Бо думати не вчився він колись.   *Людина, що одержує задоволення (емоційне або фізичне) від болю, принижень чи психічних страждань .

  НА ОСТАННЬОГО МАМОНТА Наснилося, що я один лишився. Останній мамонт. Крайній у родУ. Довкола тундра. Ні дерев, ні листя… І я, самотній, все бреду, бреду, бреду…   Трублю з відчАю. Може, відгукнеться Подібний хтось? Великий, у шерстІ… Жива, потужна і не зла фортеця, Яка не шкодила нікому у житті.   Усе частіш стрічаються двоногі. Вони, здається, листя не їдять. Мені їх шкода. У них шерсть убога І гріються вони біля багать.   А я своїх гукаю і гукаю… Але у відповідь – вселенська німота. І крик мій грузне в прОсторі безкраїм, Й крокує поруч лише самота.   Прокинувсь я, весь тремтячи від страху, Відкинувши уривки диких снів… *       *        *   Це я шукав своїх, старий невдаха. Й мені вкраїнською ніхто не відповів. Малюнок з Інету