Щоденник грубіяна

    НА «ХОТЬ ПОРЖЕМ!» Помітив я у рідному народі Протиприродний потяг до падлюк: Він висува за кожної нагоди «Покерувати» зрадників і сук.   І вдовольнившись щастям мазохіста*, Волосся рве із горя собі скрізь Й качається на ріднім попелищі… Бо думати не вчився він колись.   *Людина, що одержує задоволення (емоційне або фізичне) від болю, принижень чи психічних страждань .

  НА ОСТАННЬОГО МАМОНТА Наснилося, що я один лишився. Останній мамонт. Крайній у родУ. Довкола тундра. Ні дерев, ні листя… І я, самотній, все бреду, бреду, бреду…   Трублю з відчАю. Може, відгукнеться Подібний хтось? Великий, у шерстІ… Жива, потужна і не зла фортеця, Яка не шкодила нікому у житті.   Усе частіш стрічаються двоногі. Вони, здається, листя не їдять. Мені їх шкода. У них шерсть убога І гріються вони біля багать.   А я своїх гукаю і гукаю… Але у відповідь – вселенська німота. І крик мій грузне в прОсторі безкраїм, Й крокує поруч лише самота.   Прокинувсь я, весь тремтячи від страху, Відкинувши уривки диких снів… *       *        *   Це я шукав своїх, старий невдаха. Й мені вкраїнською ніхто не відповів. Малюнок з Інету  

  НА МАЛЕНЬКУ РАДІСТЬ ВІД НЕУЧАСТІ Мені то що?! Та за народ неловко. Обрав на Гетьмана                                 естрадну прошмандовку. Колаж з Інету