У
зв’язку
з раптовим (а, може, й ні?) спалахом
боротьби з антисемітизмом мені пригадався випадок з мого досить далекого
студентського життя.
Я
навчався в машинобудівному технікумі. Поступив по закінченню 8-го класу. На
перших двох курсах викладали предмети, повноти яких бракувало, щоб зрівнятися з
освітнім рівнем середньої школи. Наприклад, фізику. Все інше, «як у дорослих»:
заняття «парами», курсові завдання, стипендії призначалися в залежності від
успішності.
Якось
на лекції з фізики викладач підняв мого однокурсника Мішу Ю. Запитав щось із
домашнього завдання. Міша, власне, не відповів, ніс якусь ахінею.
Викладач
Яків Мойсейович (Здається, так було його по-батькові. Можу помилитися. Минуло
більше 60 років) «члено разделительно»
сказав:
–Садись,
Миша, ты не знаешь. Два…
Міша раптом закип’ятився:
–Почему?
Я знаю!..
–Нет, ты не знаешь, садись…
Выучишь – приходи.
–Я знаю, почему вы мне «двойку»
поставили. Потому что я еврей!..
Група завмерла. У нас у групі
ніколи не було розмов, хто якої національності. Нам було по 15-16 років. Якось і
в голову не приходило, хто якої нації. Був, правда поділ. Але за іншою ознакою:
міський – сільський. Ми з Мішею належали до «городских». Я був з Полтави, він з
Кременчука.
Це
було давненько – в 60-х роках минулого століття. Але певний драматизм був
навіть не в тому, що Міша «зарулив» на таку незручну, дражливу і, власне,
незвідану царину. А в тому, що наш викладач Яків Мойсейович теж був єврей. Але
це ніколи не було у фокусі нашої уваги. Передусім він був просто чудовий
учитель, розумник. Пізніше, коли я став трішки більше розбиратися в людях і
племенах, я зрозумів, що він був із ашкеназі: худенький, з тонкими рисами обличчя,
надзвичайно делікатний у поводженні з людьми.
Він
тоді дуже зніяковів. Аж почервонів. Міша таки сів, щось мурмочучи собі під ніс.
Може, зрозумів, що бовкнув зайве: тупе, безтактне?
Втім,
у цьому була й певна хитрість.
Цей
випадок стримить у мене в голові як приклад того, що належність до якоїсь нації можна використовувати як захисний щит.
У разі звинувачення в якихось негативних вчинках, промахах, навіть криміналі.
Так би мовити, «переводити стрілку»: ви, мовляв, звинувачуєте мене тому, що я…
Тут можна підставляти назву будь-якої національної меншини.
І
тоді аргументація ніби втрачає сенс. Готово: стрілка переведена!
Хоча…в
усіх випадках нашої вітчизняної корупції звинувачення полягає в тому, що Ім’ярек крав, шахраював, зловживав своїм
службовим становищем, «підтягував» до державної годівнички своїх друзів і рідних.
Практично,
новий закон про антисемітизм створює моральний бар’єр на тернистому шляху до правосуддя. Мимоволі виникає осторога: «А якщо
він єврей? Як би не звинуватили в антисемітизмі…»
Правда, є давній запобіжний спосіб:
ввести в паспорті графу «національність». Щоб правосуддя орієнтувалося. Але
тоді «востопорщатся» прихильники національної анонімності… Схоже на те, що
вибір у нас тільки між «хреново» і «ще хреновіше».
Що
не кажіть, а Президент В. Зеленський уміє створювати прецеденти.
Павло
СТОРОЖЕНКО
Фото з Інтернету
Коментарі
Дописати коментар