Автор: -

 

НА ПАРТІЙНОГО ОРАТОРА

 В промовах розпускає хвіст павИчий.

Так хочеться сказати, а терплю:

«Не розумуй, убогий!

Це тобі не личить!»

Хоча для публіки його камлання* –

просто глум.

*Ритуал у шаманізмі, коли шаман впадає в транс для спілкування з світом духів.

  Карикатура з Інтернету


Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

Автор: -
Зображення
"Ділова зустріч" Коли я довідався, що «группа товарищей» домагається перейменування вулиці Пролетарської на вулицю імені Його імені (перепрошую за суцільну тавтологію), якось зразу зринув у пам’яті рядок із вірша, здається, Ігоря Муратова: «Він славив все, що слави просить…» Вірш «походить» з далеких 70-х (минулого століття), напам’ять його не знаю, а рядок запам’ятався зневажливою іронією до колег, поетів і письменників, які вславляли номенклатурних діячів, наглядачів народу. Але тут є, так би мовити, і зворотна сторона медалі. Маю на увазі тих, хто просить, вимагає. Взагалі, коли просять, якось незручно, нечемно відмовляти. Особливо, «если женщина просит». Але в нашому випадку йдеться не про їжу, теплий прихисток або якесь життєво необхідне благо. Просять увічнення, просять слави. Якщо комусь забракло тільки слави, значить, усе інше у них уже є? Напевне, ще жодного тексту я не писав з такою неохотою, як цей. Можна сказати, дико не хотілося. … Людин...
Докладніше

ФЕДІР МОРГУН: НАГОЛОСИ, РОЗСТАВЛЕНІ ЧАСОМ

Автор: -
Зображення
  І. С. Бокому, навздогін Звичайно, я до нього «вхожий» не був. Не той рівень, не той калібр, не та проблематика. А він до мене якось  зайшов. Редакція газети «Полтавський вісник» спершу розміщувалася на першому поверсі Полтавського міськвиконкому, у правому крилі. Якщо дивитися прямо від Корпусного парку. (Потім було два переселення редакції. В останньому я участі вже не брав). Він зайшов у мій кабінет швидко, навально. У пам’яті виринув рядок з раннього Владіміра Маяковського: «Вошла ты, резкая, как «Нате!». Звісно, я його відразу впізнав. - Федор Моргун, - чітко відрекомендувався він. - Павло Стороженко, - відповів я, ввічливо підводячись зі стільця. - Это вы оклеветали меня в журнале «Крокодил»? - Нет, я оклеветал вас в журнале «Перець». Отакий у нас відбувся бліц-діалог. Федір Трохимович зразу ж пішов. Приходив він не до мене. Кого шукав - уже не пам’ятаю. Здається, його хтось супроводжував. Не можу пригадати не через слабкість пам’яті, а тому що б...
Докладніше