«КИРПИЧ»

АБО ПРИНАГІДНІ РОЗВАЖАННЯ ПІД ОДНИМ ЗНАКОМ

    Попри свою значимість, його було важко помітити. Знак прикріплювали на висоті голови дорослої жирафи (самця, він крупніший), і водії, в чиє поле зору за нормальних обставин він просто не міг потрапити, спрожогу його проскакували… Часто з неприємними для себе наслідками. Бо неподалік небезкорисливо «паслася» державтоінспекція і тріумфально «конала» план - як усієї установи взагалі, так і кожного трудівника в кашкеті зокрема.
    І коли навіть найзабудькуватіший, найтупіший місцевий водій затямлював, що десь тут, майже під небесами, висить «кирпич», знак знімали. Водійська громадськість сприймала це як сигнал, що влада пішла назустріч народу, і знову починала їздити за звичним маршрутом.
    Тоді, коли ця таки водійська громадськість добре підзабувала, що тут колись висів «кирпич», його чіпляли знову. Могли на два-три стовпи далі. Але неодмінно на тій же висоті – голови дорослої жирафи. І неподалік знову  «залягали в засаду» охоронці порядку – даішники. Все повторювалося спочатку, з такими ж деталями як протоколювання, болісного розставання з грошовими знаками.

    Колись, ще за радянської доби, я вичитав у подорожніх нотатках відомого українського письменника Олега Чорногуза, як американська дорожня поліція готує і встановлює на вулицях нові знаки. Ще за місяць до встановлення вона вивішує на місці знака яскраве попередження: мовляв, зверніть увагу - з такого-то числа тут буде дорожній знак… Таким чином, попереджений народ спочатку затямлював, а потім дотримувався.
    Наша державатоінспекція з усіх наявних казенних сил намагається використати ефект раптовості. І цим вона нагадує партизанський загін в тилу у ворога. Вона так же потаємно «виходить на об’єкт», не видає своїх (щонайбільше - може здати якогось невдатного дрібного жезлоносця - в ім’я збереження видатного даішного «бугра»), підозріливо ставиться до будь-яких нововведень (напевне, остерігається, що в її щільні лави, скориставшись з реорганізації, може проникнути ворожий агент).
 Дехто стверджує, що нинішня ДАІ генеалогічно походить від середньовічних розбійників з великої дороги. Але я гадаю, що це перебільшення. Хоча певні підстави для подібної думки є. Всім відомо, як охоче залучали більшовики різних розбійників до встановлення радянської влади. Особливо в Україні. Та багато й нинішніх політичних діячів не можуть похвастатись безкримінальними біографіями.
Але щоб аж із Середньовіччя – це вже занадто!
Попри ці розважання й історичні розвідки, одне можна констатувати напевно: прогрес просувається нашими дорогами дуже повільно. Від часу написання Олегом Чорногузом подорожніх нотаток минуло більше 30 років, а в нас іще й натяку немає на бодай часткове втілення зарубіжного передового досвіду. Від якого віяло б розважливістю й бажанням навести порядок на дорогах, не застосовуючи змовницькі й «партизанські» прийоми.
…Пригадується, в недавньому минулому, років 30 тому, політичні романтики виступали за «соціалізм з людським обличчям». Я закликаю до боротьби за ДАІ з таким же обличчям. Передусім самих працівників ДАІ. Обличчя ж у них.

                Павло СТОРОЖЕНКО