А ЩО ДУМАЄ З ЦЬОГО ПРИВОДУ НАЧАЛЬНИК ДИСТАНЦІЇ?

Хто не знає «Полтавагазу»?
Всі знають.
Хто не мав із ним справ?
Всі мали. І мають. Окрім тих, хто вперто топить дровами або іншими видами палива, на які не поширюється майже монопольна компетенція «Полтавагазу».
Хто не штовхався (або не безмовно нидів) в офісах «Полтавагазу» на Шевченка, 80 або Вавилова, 5?
Багато хто. І штовхався, і сидів. Можна сказати: ім’я їм – легіон.
Бо майже в кожного в домі – бодай газова плита, а то ще й колонка.
От і я недавно мав радість. Втім, не першу.
Спочатку понидів на Вавилова, 5. З півгодини почекав, поки випишуть офіційний договір і платіжну книжку попередникові в черзі. Сидячи. Потім майже стільки ж, поки зроблять те ж саме мені. (Нидів уже стоячи).

Я не сказав би, що дівчинка-службовець погано працювала. Вона перевіряла, заповнювала, виписувала, вискакувала зі своєї кабінки щось звіряти…
І я, маючи за плечима радянську добу розвитку канцелярської справи (точніше: спостереження за цим процесом), раптом зрозумів, що, по суті, радянська доба і наш час майже нічим не відрізняються. Ті ж самі «телодвижения» службовців, ті ж самі черги і такий же приречено понурий настрій відвідувачів…
Відрізняються тільки зовнішнім оформленням, інтер’єрами: в сучасних службових приміщеннях вабить погляд євроремонт, а на робочих місцях трудівниць – комп’ютери і монітори.
…Оскільки на Вавилова все залагодити не вдалося (ще треба було одержати акт на газовий лічильник), мене направили на вулицю Шевченка. Акти видавали там.
Наступного дня я знову став у чергу. Моя спроба почути пояснення, де можна одержати акт, наразилася на рішучу відсіч: «Не заважайте! Ви ж бачите: я зайнята!» На моє настирне: «Я тільки спитати…» почув моментальну відповідь: «Я ж вам сказала!..»
Може, дівиця, як кажуть, була не в дусі. Може, вона вважала, що опинилася тут, за віконцем, випадково, що її призначення – витати у вищих сферах (на це натякав непоганий макіяж і гарненькі персні на пальцях), - не знаю.
Я став до другого віконця, почекав ще хвилин 20, достоявся і запитав. Виявляється, акти видають поза чергою. Працівниця кудись збігала і сказала, що мого акта немає. Його вже , напевне, забрали. Я, нарешті, зрозумів: акт, виписаний на  мого дядька, чинний  і для мене? – «Так, лічильник той же».
Нарешті! Втративши загалом хвилин 40, я пішов геть.
Я принципово не вважаю себе найтупішим із споживачів «Полтавагазу». Гадаю, що зрозумів би все з кількох слів. Тільки – «Поговори со мною, мама…»
Якщо комусь нудно читати всі ці подробиці стоянь і висиджувань, то уявіть, наскільки нудно мені оце описувати! Як полюбляє повторювати одна моя приятелька: «Не те слово!»
Я вдаюся до такого докладного опису ще з одного міркування: стверджувати в кількох словах, що контори працюють погано (дико, неорганізовано), замало з погляду доказовості, потрібно щось на взірець протоколу, об’єктивної ФРД (фотографії робочого дня).
Під час стоянь і сидінь викристалізувалася солідарна громадська думка: технічне переозброєння наших контор, зокрема, й «Полтавагазу», на оперативність і культуру обслуговування відвідувачів практично не вплинуло. Комп’ютери за віконцями множаться, а швидкість проходження паперів приблизно така ж, як відправлення у хворого на хронічний запор.
Втім, моє сидіння – «детский лепет» в порівнянні з історією сусіда по черзі на Вавилова, 5. Він успадкував батьківський будинок у селі і переоформляв платіжну книжку за газ на себе. При цьому звідкілясь раптом виринув значний борг. Спадкоємець запручався: мовляв, платили все і вчасно. Як з’ясувалося після багаторазових візитів у «Полтавагаз» і перевірок, контролер, який відвідував користувача і не міг застати його вдома (бо той відійшов у кращий світ), не діставшись до лічильника ( вдома нікого не було, син з батьком не жив), вписував у звіт, виходячи з попередніх місячних витрат, уявні обсяги. Таким чином, на момент вступу у спадок сина за покійним батьком уже сформувався великий борг.
Фактичне показання лічильника на працівників «Полтавагазу» враження не справило: «А у нас в комп’ютері інші дані». Тобто ті, які вносив контролер.
У цьому випадку комп’ютер виступив як вища інстанція.
Втім, варто згадати, що ця історія закінчилася для споживача благополучно: «Полтавагаз» визнав свою помилку, «умозрительному» контролеру навіть була оголошена догана.
Але хто компенсує споживачеві марно згаяний час, нервові витрати, вартість бензину, витраченого на неодноразові поїздки в офіс «Полтавагазу»? Щось ніхто не зголошується…
Але мої нотатки, власне, не про це. Точніше, і про це, але не зовсім. Бо «це» - наслідок. А причина - в поганому менеджменті, відсутності розумної організації праці, сучасної ділової муштри персоналу «Полтавагазу».
Бо всі згадані контролери, рядові службовці –«стрілочники». Яких хтось «верхній» має навчати, організовувати, контролювати. Хто ж він – начальник цієї дистанції? Чим займається?
Бо для нього, на мій погляд, «тягучки» в офісах «Полтавагазу» мали б стати моментальним спонуканням до розумної начальницької дії.
Бо ефективність діяльності його організації полягає не тільки (і не стільки) в євроремонтах службових приміщень, а і в зручному і оперативному обслуговування користувачів. Які, до речі, платять за газ немалі гроші.
А може, голова правління ПАТ «Полтавагаз» п. Ростислав Грінчак розв’язує якісь нагальні стратегічні питання? І йому не до дрібних (побутових) споживачів? Приміром, він бере посильну участь у важких перемовинах з російським «Газпромом» щодо зниження закупівельної ціни на газ. Але в доступній інформації про його участь, здається, не згадувалося…
 Менше за все мені хотілося б образити цими нотатками «стрілочників». Бо якість роботи «стрілочника» багато в чому залежить від якості начальника. І, спостерігаючи за понурими чергами в наших конторах, я мимоволі згадую начальників. «Незлим тихим словом».
Павло СТОРОЖЕНКО,
м. Полтава

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

СВІТ НАМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯВ – ПРОСТО ДАВ ШАНС…

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ»