Сварка електорату з полтавським головою

 ЯК ПОСВАРИВСЯ НАВДЯЧНИЙ ЕЛЕКТОРАТ
ЗІ  «ВСЕНАРОДНО» ОБРАНИМ МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ
Електорат – це маса людей, сформована пострадянським життям для голосування. На виборах – у президенти, голови різних калібрів, депутати тощо.
    Електорат – не обов’язково частина народу. Це швидше фрагмент натовпу. Або навпаки: натовп - це фрагмент електорату.
    Бо, мені здається, народ не продається. За ідеєю. Шляхетною і піднесеною.
    Тому, плекаючи в собі ідеалістичні ілюзії, я схиляюся до думки про народну непродажність і мудрість.
    А електорат – продається. І в цьому полягає різниця.
    Ціна електорату коливається в залежності від того, куди й кого вибирають.
    На виборах у президенти, приміром, дарували імпортні парасолі і видавали непогані гроші на відрядження в Київ – для участі в мітингах на підтримку одного з кандидатів.
    На виборах дрібніших пошуковців («соискателей») державних посад і подарунки були дрібніші: кульки з гречкою, пакети цукру, консерви і т.д. Так звані харчові набори.
    І фрагмент натовпу продавався – з готовністю й радісно.
    Виборам нинішнього міського голови передували масові роздачі харчових наборів полтавським пенсіонерам.

    Взагалі, в Полтаві відтворився, хоча примітивніше і в менших масштабах, сценарій виборів міського голови Києва. Вдячні київські пенсіонери тоді привели до влади банкіра Леоніда Черновецького з його «молодою командою», Після його врядування залишилася роздерибанена міська казна і «важко ліквідні» афери  з київською землею.
    Втім, всі ці електоратські перипетії нагадують ще давніші часи: роздачу здемоморалізованому римському плебсу харчів від імені сенаторів – «соискателей». Правильно: тих же державних посад. Отже, механіка стара.
Але ж тоді, більше півтори тисячі років тому, був занепад Римської імперії! А в нас нібито тільки початок…
    Чого?
    І тут я хочу перейти до події, яка виявила всю невдячність і непослідовність електорату, - до недавнього штурму полтавцями міської ради. Приводом для цього послужило підвищення комунальних платежів.
    Електорат, в силу свого короткопам’ятства і звички до «шари», гадав, що йому й далі даруватимуть сухі пайки і хвалитимуть на сторінках газети «Перша полтавська».
    (До речі, «П.п.» - примітивна, на грані белетристичного кретинізму «агітка», розрахована на такий же рівень електорату. Прикро, але чомусь подібні «агітки» полюбляють величатися «газетами», а їхні «творці» - журналістами).
    Той факт, що в поштові скриньки перестали вкидати «Першу полтавську», електорат пережив  без помітного збурення. Можна сказати, байдуже. І це свідчить про те, що я недооцінив його розвинутості.
    Але, з другого боку, практичного – «Першу полтавську» на хліб не намажеш. А от припинення роздач після оприлюднення результатів виборів до Верховної Ради викликало жваве обговорення. Загалом громадська думка (не тільки електоратська) зводилася до того що: от, не вибрали в нардепи двох симпатичних хлопців Володимира Макара і Олександра Залужного, - і маємо! Не дають тепер. Перестали…
    Справа в тому, що під час передвиборної компанії молоді люди застосували ту ж методику, що і нинішній міський голова. Через той же благодійний фонд «Наш дім – Полтава». А коли цей безпам’ятний електорат їх не вибрав, то вони, природно, вирішили: годі харчі дарма розтринькувати! Самим пригодяться.
    І електорат «зароптал».
    Бо неприємно, знаєте, розставатися з приємними звичками. До того ж, корисними для тіла. Маю на увазі харчові набори.
    А тут ще підвищення комунальних тарифів. Удвічі!
    І електорат пішов штурмом.
    Хоча, на мій погляд, «башку включать» треба було раніше. Ще до виборів. Хоч трішки прикинути: чи підходить кандидатура з такою освітою на посаду міського голови? Чи дотичний попередній досвід роботи претендента до комунальних проблем великого міста? Подумати, чи достатньо бажання керувати для того, щоб керувати? Чи не наводить на певні роздуми схильність кандидата до масового підкупу?
    Я не знаю мудрішої думки щодо того, кого обирати, ніж та, яку приписують Отто фон Бісмарку: «До влади треба допускати таких людей, які її стороняться».
    А наші «соискатели» тільки те й роблять, що обіцяють, просять, канючать… «Выбери меня, выбери меня!..» Безвідносно до того… (див. вище).
    Втім, підвищення комунальних тарифів відбувається не тільки в нашій країні й, зокрема, в Полтаві, а й за кордоном. Який ми, щоб відрізнятися  від нього, називаємо цивілізованим.
    У мого колеги з Німеччини в Полтаві є квартира. Коли він одержав платіжку з новими розцінками, то неприємно здивувався. І не тому, що не міг заплатити. Цілком. Його вразила «нехитра» технологія підвищення: «виписали – плати».
    «У нас так не роблять. Про можливе підвищення тарифу громадян офіційно попереджають. Потім представників громади запрошують до міського врядування для вивчення питання, а саме – ціноутворення. Якщо підвищення вмотивоване певними змінами в ринковій кон’юнктурі, то  громада сприймає підвищення як даність, яку, на жаль, не уникнути. Все це відбувається відкрито й досить спокійно. Бо економічні закони голосуванням не відміниш».
    Наш електорат переважно вважає, що економічні закони залежать від «доброти» начальника. І коли він впевнюється, що доброта (читай: «шара») не безкінечна, то починає бунтуватися.
    Втім, хто наразі передбачає плавний перехід до виправдовування начальства, помиляється. В основній масі воно вже «неправе» тому, що претендувало на невластиві для нього (персонально) посади, прагнуло «керувати», спираючись тільки на особисті зв’язки і належність до так званої правлячої партії.
    За моїми спостереженнями останнім часом у країні відбулося різке зниження професійного рівня і якості управління в багатьох галузях. З цих причин.
     На початку 30-х років минулого століття більшовицька партія організувала в Радянському Союзі прикметний з соціально-економічного погляду рух «25-тисячників». Було відібрано 25 тисяч міських партійців, переважно робітників, і послано на село – піднімати його до соціалістичного рівня. Чому саме 25 – Бог його знає! Напевне, рівно стільки було потрібно, щоб підняти…   
    Щось подібне спостерігається і нині. Належність до правлячої партії розглядається як «ярлик на княжение», засвідчує достатню підготовку претендента. А, може, просто дає можливість небезкорисливо «покерувати»?
    До речі, і нинішній міський голова невдовзі після обрання перейшов із партії «Совість України» (все-таки який несмак, апломб і схильність до пишнот у засновників цієї партії. Так назвати!) до правлячої Партії Регіонів. Змінив свої партійні принципи? Чи їх просто не було, а серед правлячих якось зручніше?
    Поза все - партійно-політична мімікрія не має нічого спільного з підвищенням кваліфікації, набуттям управлінської мудрості й навряд чи розширює світоглядний виднокіл. Просто: метушня, хитрування…
    Те, що міський голова наказав призупинити підвищення тарифів, не гарантує того, що віднині над Полтавою буде безхмарне комунальне небо. Його захмарюватиме. І не раз. І не тільки з вини традиційно нелюбого начальства, а й електорату, який його вибрав.
                    Павло СТОРОЖЕНКО.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

СВІТ НАМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯВ – ПРОСТО ДАВ ШАНС…

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ»