СВІТ НАМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯВ – ПРОСТО ДАВ ШАНС… Лана Перлулайнен Український культурницький інтернаціонал Мене завжди радувало явище (й окремі його випадки), коли до української культури приставали сини й дочки інших народів. Вони плідно творили в ній, інколи зберігаючи своє родове ім’я, а часто добираючи нове, українське. Згадаймо мовознавця й літературознавця Юрія Шевельова, російського німця з походження. Геніального поета-неокласика Юрія Клена (він же Освальд-Еккард Бургардт). Ще раніше до української літератури прибилась московитка Марко Вовчок. А оригінальна постать одного з членів імператорської династії Габсбургів Василя Вишиваного? Ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген писав вірші українською, почувався справжнім українцем, був дипломатом і талановитим військовим. Польський шляхтич В’ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський прислужився Україні як історик, історіоософ, соціолог, теоретик українського консерватизму. Філософ і публіцист націонал
"Ділова зустріч" Коли я довідався, що «группа товарищей» домагається перейменування вулиці Пролетарської на вулицю імені Його імені (перепрошую за суцільну тавтологію), якось зразу зринув у пам’яті рядок із вірша, здається, Ігоря Муратова: «Він славив все, що слави просить…» Вірш «походить» з далеких 70-х (минулого століття), напам’ять його не знаю, а рядок запам’ятався зневажливою іронією до колег, поетів і письменників, які вславляли номенклатурних діячів, наглядачів народу. Але тут є, так би мовити, і зворотна сторона медалі. Маю на увазі тих, хто просить, вимагає. Взагалі, коли просять, якось незручно, нечемно відмовляти. Особливо, «если женщина просит». Але в нашому випадку йдеться не про їжу, теплий прихисток або якесь життєво необхідне благо. Просять увічнення, просять слави. Якщо комусь забракло тільки слави, значить, усе інше у них уже є? Напевне, ще жодного тексту я не писав з такою неохотою, як цей. Можна сказати, дико не хотілося. … Людин
Згорів «котлярик». І немає крайніх. (Втім, оптимісти стверджують: не зовсім). Й чого квоктати?! Справа це звичайна. Спалив хтось «корпус»*, а шукають й досі. *Кадетський корпус КАДРИ З «КОТЛЯРИКА» Спогад біля пожарища Так молодняк став називати кінотеатр ім. Котляревського в останні 4-5 років. Раніше його звали просто - «Котляревського». Тоді великі кінотеатри (на дві зали) було важко переплутати. Він тривалий час був один. «Колос» ще не реставрували. «Салют», біля Сонячного парку, з відносно невеликою залою, нагадував сільський клуб. Кінотеатр «Комсомолець» був досить далеко від центру, а останнім часом, уже за Незалежності, його приміщення взагалі перепрофілювали. Кіна не стало. А «Котлярик» ще тримався. Ліворуч від нього (якщо дивитися фронтально) влаштували фонтан. За ним, лівіше, стояв газетний кіоск, який після проголошення Незалежності України торгував рухівськими виданнями, просвічував народ. Звести роль «Котлярика» в ті далекі роки (50-60-і минулого століття) до прост
Коментарі
Опублікувати коментар