ВІД КОГО ВСЕ-ТАКИ НАША ВЛАДА?
Це слово пролунало далеченько, на іншій географічній широті, у Лондоні, де днями відбувся Автомайдан за участю тамтешніх українців. Невідомий мітингувальник продекламував «саморобний» вірш, де, зокрема, були рядки: «Ми кажем дружно: Диктатурі – ні!!!
Не будемо служити сатані».
Мені здається, в ньому, у вірші, знайшло відбиток інстинктивне відчуття абсолютного зла, його небезпеки. Ніби на живих людей війнуло пеклом…І вони настовбурчилися, насторожилися.
Мені не хочеться оспорювати правічне твердження (до речі, зафіксоване в багатьох релігіях), що будь-яка влада – від Бога. Безумовно, Бог – вселенський господар, деміург. Нібито все – по волі Його. Але не варто забувати й про Його діалектичного суперника - сатану. Це він претендує на світове главенство, він повставав на всеблагу владу Бога. Отаке в нього, бачте, демонічне марнославство: самому хочеться стати вічним авторитетом.
Одне з теологічних визначень сатани – брехня. Пам’ятаєте, як твердо це мовлено церковнослов’янською: «…И имя ему – ложь». Тобто, сатани.
Чому я зачепився за це слово? Тому що наша влада постійно бреше. Яку галузь (тему, проблему, напрямок, регламент роботи Верховної Ради) не візьми, представники влади брешуть. Часто вони переводять стрілки розмови (дискусії) так, що, як кажуть, хоч стій, хоч падай. Складається враження, що вони перебувають у якійсь іншій площині, в іншому, виморочному, світі, де чинна зовсім інша система етичних координат. Де місця суспільного добра і логіки твердо посіли користь і владолюбство. Або інтереси якоїсь іншої, не української, сторони, котра й визначає їхню лінію поведінки.
Я розумію, що політика це не тільки мистецтво компромісу, а й недомовок. Я розумію, що добро і зло розлиті в світі приблизно в рівних частинах. Добро і зло ситуативно присутні в кожній людині. Як писав відомий російський поет: «В грехах мы все, как трава в росе, Святых среди нас нет…»
Але на деяких історичних відтинках добро і зло ніби поляризуються, зосереджуючись у певних соціальних прошарках, владних надбудовах, адміністративних структурах… І вони стають носіями майже абсолютного зла. «Тому в истории мы тьму примеров слышим…»
Позицію влади часто репрезентують люди, придивившись до яких трохи пильніше, розумієш: це – патологічні брехуни. І якщо в них і вирветься слово правди, то це швидше випадковість, аніж наслідок чесного і відвертого підходу до справи.
«Вони – неправдомовці», - якось висловився про наш уряд один експерт з банківської справи і досвідчений економіст. – «Їм не можна вірити».
Він не філолог і не письменник, але яке делікатне слово «активував» із українського словникового запасу! Хоча, як не крути, це синонім прямішого і, можливо, дещо грубішого слова «брехуни».
Постійна брехня, неправдомовство нервують, дратують людей з нормальними моральними рефлексами, радикалізують їхню соціальну поведінку. Взагалі, коли бачиш одне, а тебе на урядовому рівні запевняють, що це зовсім інше, розколихує нервову систему. Цей соціально-економічний дальтонізм не може тривати вічно. Може, через це люди кинулися на майдани? Наводити різкість...
Сатанізм влади полягає не тільки в неправдомовстві. Вона постійно зіцьковує людей. Підбурює східняків проти жителів Центру і Заходу, використовує малоосвіченість і недосвідченість «підлеглого» їй електорату, щоб намертво закріпитися на вигідних посадах. Власне, ця влада кревно зацікавлена, щоб електорат таким і залишався – залежним, затурканим, темним, морально недорозвинутим…
У церковнослов’янській лексиці є слово «мракобесие». Власне, така діяльність влади і є – беснование во мраке. Читай: маніпулювання за умови цілковитої непрозорості. Водночас проголошуючи, що це – безперервне благодіяння.
Приміряючи декларації і діяння нині чинної влади до давніх уявлень християн про сатанинські підступи, знаходиш багато подібного. Я вже не кажу про безпринципне владолюбство і (ні-ні та й прорветься у декого з вищих чиновників) - про глибоке презирство до народу, хлібами якого вони не пісно годуються.
Мені здається, я не сказав чогось нового й несподіваного. Те, про що я розважав на двох сторінках, інстинктивно вихопилося в українського водія, який працює в Лондоні. Та, попри масову переконаність в неправедності нашого уряду, поміняти його важко. Все схвачено! А саме – на рівні дрібного й середнього чиновництва, для якого поняття Батьківщина звузилося до розмірів службового крісла й особистої вигоди. Це його, чисельний наглядацький прошарок, ми успадкували від радянської доби, і він хоче й далі жити й розмножуватися. Прислуговуючи будь-кому: сатані, то й сатані. Він готовий переступити будь-який закон, щоб уціліти на посаді. І «верхня» влада про це знає і на це покладається.
Тому конфлікт, найвищим проявом якого є майданне протистояння, на мій погляд, має більш глибокий вимір, ніж боротьба за різні політичні, економічні і соціальні інтереси. Це цивілізаційно-релігійний конфлікт. Між добром і злом. Між силами темряви і демократичного поступу. Це боротьба з сатанізмом.
Павло СТОРОЖЕНКО
Коментарі
Дописати коментар