ДВА КОЗАКИ

За баладою Гайнріха Гайне «Die Grenadiere».

Переклад адаптований до українських історичних обставин.

Ішли в Україну два козаки

З московської злої неволі,

Лісами й байраками йшли навпрошки,

До рідних брели видноколів.

 

В дорозі зустріла їх звістка сумна:

Вітчизна тепер безборонна,

Бо військо розбите, війська нема

І гетьман, і гетьман в полоні.

 

Заплакали гірко два козаки,

Сини запорозького стану.

Один сказав: «Слова такі

Печуть, як роз’ятрені рани…»

Другий сказав: «Скінчився герць!

Чому я в бою не вбитий?!

Та вдома – діти. І їм кінець,

Якщо не прихистити».
 

До Полтави повернувся
гетьман Іван Мазепа.

У вигляді пам'ятника.

Фото Андрія Карпенка, 14.10.2015

- Що діти?! Що жінка?! Вони бозна-де,

Хай просять, як будуть голодні.

У мене одне з ума не йде:

Мій гетьман, мій гетьман в полоні.
 

До тебе, брате, просьба є:

Якщо я тут загину,

Візьми останки й добро моє

І поховай в Україні.
 

На груди хрест мій поклади,

Що розраджував в скруті,

Мушкет – під руку, як завжди,

І шаблю поруч куту.
 

І у могилі, як вартовий,

Я дослухатимусь тихо,

Допоки не ревне гармат буревій

Й кіннота не здійме вихор.
 

Коли ж заблискочуть козацькі шаблі

І гетьман закличе до битви,

Зі зброєю встану тоді із землі –

У січі його боронити.  

                                     2013 рік