Є В НАС МІCЬКИЙ ГОЛОВА?.. НЕМА В НАС МІСЬКОГО ГОЛОВИ?..

Ідея – не регулярна кабінетна гостя. Вона може навідати будь-де. Приміром, відомого фізика Ісаака Ньютона вона сповістила про свій візит  під яблунею, бахнувши видатного теоретика ваговитим плодом по голові. Так стверджує переказ, хоча свідків бракувало і в той час.
    Мене настигла ідея (правда, меншого, комунального масштабу) на базарі, точніше, якщо офіційно, - на Центральному міському ринку. Цей момент співпав у часі з миттю, коли я на вулиці Новобазарній вступив правою ногою в глибоку вонючу баюру (російською: колдойо… колдобоину).
    Описувати, як я відтирався і відмивався, - не цікаво ні мені, ні, напевне, читачам. Але ідею, точніше – здогад, викладу.
     У нас є міський голова. Він (увага!) самотужки видряпався з базарної стихії, так би мовити, з торгових низів, з «купи-продай». Я це згадую не для того, щоб натякнути на його «низкое происхождение». Сам «не с графьев». Це я до того, що, поза все, базар він повинен знати. Мало того – знати, яким він має бути. З погляду порядку, санітарії, гігієни…
    Але, скільки пам’ятаю, на базарі панує срач. (Пардон за простонародне слово. Втім, як стверджують деякі грубіяни, немилозвучність лайки пом’якшується її щирістю).
    Мені відомо, що не все так просто в основоположному питанні: хто власник цього великого торжища в центрі Полтави.
    Але в міста є достатньо важелів (маю на увазі інспекції та інші контролюючі органи), щоб у спекотні дні навколо базару не «пурхав» сморід від гнилих решток сільськогосподарських продуктів і не линув «тузон» від застійних калюж.

    Я - людина, контужена враженнями від ділового життя на «гнилому Заході» (вираз з пропагандистської термінології радянських часів). Якось довелося побувати на торговому майдані в Ерфурті (Німеччина). Він теж розміщений у центрі міста. Там торгують гучніше й артистичніше: закликають, переконують, зваблюють… Але я не про артистизм. Цікаво було спостерігати, як зразу по закінченню торгівлі майдан прибирали: швидко, злагоджено, не лишаючи жодного уривка паперу, рештки овочів тощо. Самі торговці. Через півгодини бруківка виблискувала, як котячі причандали.
    Безумовно, така масова екологічно лояльна і санітарно похвальна поведінка перекриває масштаби однієї персони, навіть такої значної, як міський голова. Але, з іншого боку, тобто, його, «мерського», чомусь непомітно бодай скромного цілеспрямованого зусилля – до торжества санітарії і гігієни. Жодного «поползновения».
    А може, я чогось недодивився? Не в курсі?
    Втім, варто пройтися базаром чи білябазарними вулицями, й переконуєшся: далі ямкового ремонту, зазвичай запізнілого, наше місто поки що не зайшло. А про засміченість годі й говорити. Звикли.
    Дивна справа: на загальнодержавному, політичному й економічному, рівні перемогла проєвропейська орієнтація. Але цей факт практично не позначився на особистому й комунальному господарюванні, поведінці. Просто якась всенародна шизофренія.
    Втім, повернуся до ідеї, точніше, здогаду. Чому міський голова не займається цими практичними - комунальними справами? Мабуть тому, що одразу після обрання на посаду міського голови пан Мамай вступив до Полтавського університету економіки і торгівлі. Бо обіймати високу управлінську посаду, не маючи вищої освіти, - прикрий дисонанс, не комільфо. І він сумлінно вчиться. Так би мовити, занурився в академізм. Не до комуналки.   

                    Павло СТОРОЖЕНКО

    P.S. Поки я писав цей текст, прийшов видатний прибиральник і дезінфектор – мороз. Сміття покрив незайманий сніг, а гниття пригальмувала мінусова температура.
     Тому початок цього тексту доречно підігнати до сезону:
«Момент виникнення ідеї співпав з миттю, коли я послизнувся на льодяному нарості посеред базару і хряснувся потилицею об виробничу площину центрального ринку…».

                    Павло СТОРОЖЕНКО