ПИВНА СКЛАДОВА ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ВИБОРУ

Нотатки притомного пияка

    …Я сначала не врубился. Мужики мерно, один за другим , выходили из-за здания «Детского питания», бережно неся в руках какие-то бычьи пузыри, наполненные желтой жидкостью. Они унылой цепочкой пересекали видимый мне участок улицы и исчезали за поворотом. Была в этом движении какая-то обреченность и безволие… Припомнился рассказ одного французского фантаста о посещении планеты, где росло дерево-предсказатель. Аборигены, которые хотели узнать, что с ними произойдет в будущем, приходили к нему и, расположившись под кроной, оцепенев, тихо всматривались в картины своей будущей жизни, которая «прокручивалась» в их воображении. А потом возвращались по домам – апатичные, вялые, потерянные… Потому что все стало известно наперед. Исчезла вечно волнующая интрига жизни.  На планете, где выросло это дерево, цивилизация угасала…

    Нет-нет, никаких аналогий! Только похожесть реального и воображаемого (вычитанного) проистекания жизни.

    - Что они несут? - спросил я своего енакиевского приятеля. А в голове вертелась нехитрая догадка: «Наверное, мочу на анализ. Но зачем так помногу?..»     

    Знакомый посмотрел на меня недоумевающим взглядом:

     - Пиво! Ты что – не понял? За «Детским питанием» стоит бочка. Люди несут пиво.

     У Полтаві на той час пиво в кульках не носили. Люди приходили з півлітровими баночками. Якщо збиралися пити на місці. Кухлі біля бочок уже позникали. А коли хотіли взяти з собою,  наливали в найрізноманітнішу тару, починаючи з пластикових пляшок і закінчуючи молочними бідонами.

    Для молодших віком читачів, мабуть, варто зробити невеликий     екскурс в історію «нравов». Наприкінці 80-х – початку 90-років (звісно, минулого століття), коли одна шоста земного суходолу (тодішній Радянський Союз) охопила економічна паніка, найпередовіший у світі радянський народ почав розкрадати все. Тотально! Щоб убезпечити свій завтрашній день. Навіть з лікарень хворі, які одужали (або точніше: виписувались) не соромилися прихопити постільну білизну. Скрізь різали дроти… Все, що можна було відірвати, відкусити, відрізати, підняти й понести – все розкрадалось.

    Як символ тих неспокійних і якось боляче цікавих часів у моїй пам’яті залишився алюмінійовий кухлик, прикутий на собачий ланцюжок у їдальні. До нього був загальний доступ. Щоб не стирили.

    Але повернемося до більш приємного предмета – до пива.

    Зразком чесної комерції тих напіврадянських – напівдикокапіталістичних часів залишилася могутня, як бажання похмелитись, дебела продавчиня, яка в кожного «клієнта» уточняла: «Вам краще недолити чи розбавити?» Переважно народ вибирав «краще недолити», що свідчить про свідоме (чи підсвідоме) прагнення рідного народу якості і досконалості.

    Якраз на той час з Тернополя повернувся мій товариш, який теж мав схильність трішки розслаблятися за допомогою пива. Він не без здивування розповів, що там скрізь кафушки, мужики стоять при шинквасах, п’ють пиво з пивних бокалів або пляшок. Навколо пивних точок чисто. П’яних майже не бачив…

    Не важко було помітити певну відмінність у стилі споживання хмільного напою між Сходом, Центром і Заходом.

    На той час я ще не побував у Польщі, Німеччині. Пізніше був там просто вражений розмаїттям сортів і високою якістю пива. В Радянському Союзі я знав тільки один сорт – «Жигулівське». Зрідка в наших краях виринав «Ячмінний колос» Чернігівського пивзаводу. Закордонні спокуси до широкого споживача, «совка», просто не доходили.

    Знайомий польський інженер, помітивши мій непідробний пивний захват, утішив: «Ничего! Скоро и у вас так будет. У нас тоже при социализме

ничего не было».

    Звершилося.

    На цьому пивному зрізі напрошується висновок в стилі: «Чим далі в ліс – тим більше дров». Тобто, чим далі на захід, тим краще пиво, тим вища майнова культура. Та й культура взагалі.

    І, можливо, відмінність між українськими Сходом і Заходом спричинені й тим, що східняки їздять на заробітки переважно в Росію, а західняки – в Європу.

    Природно: «С кем поведешся, того и наберешся».

    І набираємося ми не тільки пияцьких схильностей, а й іншого - ментального, світоглядного, й забобонів також.

                    Павло СТОРОЖЕНКО