ЯКОГО ЗАДОВОЛЕННЯ ЧЕКАТИ ВІД ПОЛІТИКИ?

Нотатки безсовісного
         У далекому дитинстві я страждав на піонерську простоту. Сприймав усе буквально. Не міг, висловлюючись пізніше освоєним терміном, абстрагуватися. Наприклад, тривалий час я щиро вірив, що містах-героях живуть люди-герої. Тому їх, міста, так і назвали. Коли наш клас якось повезли на екскурсію в Київ, я з поважливою увагою роздивлявся людей: он стоїть міліціонер-герой, а в дворі, в пісочниці, граються діти-герої… В метро просто валом переміщаються пасажири-герої. Навіть противні й грубі, особливо в радянський час, продавщиці (нині – продавчині) видавались якимись геройськими. Не те, що в нас, у негеройській провінції.
         Моя далека піонерська простота зринула в пам’яті, коли з нагоди передвиборної кампанії мені вручили пакет з написом «Совість України». На мить я аж піднісся духом: Це я – совість! Недарма ж вручили. Потім, правда, плавно приземлився. В силу, хоча й невеличкої, але схильності до самокритичності. Ні, яка я совість? Так, звичайна людина…Зі своїми вадами й проблематичними рисами характеру. На моральний орієнтир для тисяч співгромадян, мабуть, не потягну. Як писав один російський поет: «В грехах мы все, как трава в росе. Святых среди нас нет…».

         А що пакетик дали з «Совістю України», то це, певно, випадково. Помилилися.
         Втім, що з совістю в Полтаві непогано, я впевнений. Цілий автобус бачив, красивий, сучасний, з написом в національних кольорах «Совість України». Не знаю напевне, скільки в ньому місць, але якщо на кожне посадити совістливу людину, то це ж ого-го скільки совісті!
         В ньому, мабуть, і наш міський голова їздить. Бо він теж – совість. Тобто, моральна окраса нашого міста. За самовизначенням. Як член партії.
         Бо «Совістю України» вважає себе ціла партія.
         А може – тільки так зветься, саморекламується? Аби забити баки легковірним, простакуватим громадянам? Таким, як я колись у піонерах.
         Не хочу доколупуватися, чи справді партійці вважають себе совістю, чи їм достатньо назви?
         Як на мене, то від неї потужно відгонить політичним шарлатанством. Бо саме шарлатани найбільше схильні до пишномовних самоозначень, вихвалянь, «приватизації» загальнолюдських моральних цінностей.. Що й на думку не спаде звичайній скромній людині. Уявіть собі: ваш приятель раптом заявляє: «Ти знаєш, я – совість. Ти повинен мене слухати!»
         Це я веду до того, що розумію: будь-яка партія – інструмент досягнення влади.
         Але якось би акуратніше з інструментарієм, не так похабно заяложуючи гарні слова.
         Тим більше, що в недавньому минулому «совістливі» партійці цілком безпринципно мімікрували на тлі  панівного мафіозного пейзажу. Нічим особливо не виділяючись. Я маю на увазі - в моральний бік.
         Слово «совість» в назві партії навело мене на думку про певну історичну спадкоємність. Пам’ятаєте гасло, виголошене Владимиром Леніним 1917 року: «Партия – ум, честь и совесть нашей эпохи»? Подумалось, партійні «ум» і «честь» десь розтрусило на вибоїнах історичного шляху, а от «совість» уціліла. Зокрема, в нас, у Полтаві.
         Проте, жодної спадкоємності я не знайшов. «Совість України»- партія без генеалогії й ідеології. Чистий інструмент, створений під вибори 2005 року. (Щодо інструмента – дивись вище).
         Якихось «внятних» даних про статус і програму партії в доступних мені джерелах інформації я не знайшов, а те, що пояснювало її появу на політичній арені, переважно зводилося до пишномовного бла-бла-бла. Що теж непогано, якщо добре виписано. Бо – утішає.
         Втім, постараюся бути об’єктивним: партій з пишними назвами в нас чимало, але, як засвідчив останній історичний відрізок, на економічний і соціальний стан країни це не вплинуло.
         …Пригадую інтелектуальне й естетичне задоволення, яке я одержував, слухаючи доповіді Леоніда Даниловича Кучми з нагоди різних державних свят. Промови були складені за всіма приписами сучасного красномовства. Вони були логічні, насичені думками й образами. Все було в міру. Від промов віяло, я б сказав, діловою граційністю. Все це породжувало оптимізм і сподівання на краще майбутнє.
         Оскільки я знав, що промови складають спеціальні люди, спічмейкери, то подумки вигукував: «Браво, хлопці! Гарна робота!»
         Але задоволення тривало недовго. Наступного дня доводилося знову стикатися з розгардіяшем, недвозначними ознаками занепаду економіки, малоосвіченими, але дуже марнославними діячами з місцевого врядування, масовим нерозумінням, до чого воно йдеться…
         Одно слово, чари ділового красномовства розвіювалися…
         А щодо «Совісті України», то вона навіть не дала можливості порадіти з приводу своєї «изящной словесности». Лише примітивне бла-бла-бла.
         Про справи я не говорю. Нічого. Наголос на першому складі.
                                                        Павло СТОРОЖЕНКО
         P.S. Ще раз постараюся бути об’єктивним. Певна робота «Совістю» все-таки ведеться: перед виборами організовується роздача харчів. Так колись римські сенатори підгодовували плебс. Щоб не буйствував, був вдоволеним чинним врядуванням. У нашій ситуації, через 2000 років, ситуація приблизно така ж: нагодувати у вирішальну хвилину, щоб потім тримати на голодному пайку роками.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

СПОГАД ПРО ЄВГЕНІКУ*

ЗІ ЗВЕРНЕННЯ КАНДИДАТА В ДЕПУТАТИ ДО РІДНОГО ЕЛЕКТОРАТУ