ЩО РОБИТЬСЯ В УКРАЇНІ
Про нас у світі
Райнхард ВЕЗЕР, редактор з політичних питань
газети «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг», ФРН
ЩО РОБИТЬСЯ В УКРАЇНІ
Після повалення режиму Януковича: виборча боротьба за допомогою фільмів, знеболювальних засобів і дещо про проблемних кандидатів. Візит до Полтави перед комунальними виборами.
Ленін із Полтави зник. Його бачили востаннє наприкінці лютого 2014 року. Він лежав трохи пошкоджений біля постаменту, на якому стояв понад п’ятдесят років. Що сталося з ним потім, невідомо. Майдан ще носить його ім’я, але на місці Леніна майорить на жовтневому вітрі український прапор. Під ім’ям фундатора Радянського Союзу на чорному гранітному блоці намальована жінка в українському вбранні. Вона розпростерла крила-покрову в синьому й жовтому національних кольорах над борцями Майдану - «Небесною сотнею», що вишикувалась на хмарині.
Роман Повзик був на площі, коли зносили Леніна. Коли з ним говориш, важко уявити, що він вигукував гасла разом з розлюченим натовпом: Роман відносно невисокий, майже тендітний, говорить м’яким голосом. У рідному місті він здобув авторитет активного організатора культурних заходів і в свої 25 років подає надії як молодий український лірик. Але того вечора, коли в Києві був скинутий Президент Янукович, він був серед тисячі людей, які рушили від табору протестантів біля Полтавської облдержадміністрації до площі Леніна.
«Ми були переповнені адреналіном, щось мало відбутися».
Спочатку кілька десятків міцних чоловіків спробували стягти Леніна з п’єдесталу за допомогою товстих канатів. Але мускульної сили забракло. Тоді хтось організував вантажівку і сталеві троси. З відеозапису чути, як дико тріумфували маси після падіння бронзової статуї і потім ритмічно залунало: «Україна! Україна!». Врешті всі голосно і дещо нескладно заспівали український національний гімн. «Ми були переповнені адреналіном, щось мало відбутися», - говорить Роман Повзик.
З того часу в Полтаві, здається, мало що відбулося. На виборах міського голови 25 жовтня визначилося троє фаворитів, які ніби втілюють ті українські пороки, що привели до повстання на Майдані. На площі перед облдержадміністрацією стоять кілька наметів, над якими майорять прапори націоналістичних організацій. Перед ними нагромаджені у вигляді барикади автомобільні скати –тільки символічно, як запевняють чоловіки біля наметів. Щоб нагадати владі про народ. Втім, народ, не звертаючи уваги, проходить повз.
Місто з 300 000 жителів розташоване на півдорозі між столицею і охопленими війною східними областями України. Не тільки географічно, але й політично. На Сході вибори постійно виграють сили, які підкреслюють свою близькість до Росії і ностальгують за Радянським Союзом. На Заході - напроти: були завжди сильніші партії і кандидати, які мали національно українську, демократичну і західну орієнтації. Або всі - одночасно. Центральна ж Україна коливалася то в одному, то в другому керунку. Поки осінню минулого року на виборах до Верховної Ради в Полтаві партії Майдану не одержали три чверті голосів. На решті України це пройшло майже не поміченим, хоча результат виборів можна порівняти з земельним зсувом. Бо, як і раніше, при всіх голосуваннях за 25 років Полтава була як загально український зріз, показовим усередненням між Сходом і Заходом.
Місто скористалося з битви під Полтавою.
Місто дійсно привернуло до себе велику увагу, коли більше трьох століть тому тут відбулася вирішальна битва Північної війни. Перемога російського царя Петра Великого над шведським королем Карлом 1709 року мала довготривалі наслідки для Європи взагалі й для України –особливо. Росія стала великою європейською потугою, а українські козаки втратили останні залишки своєї автономії.
Козацький гетьман Іван Мазепа, який під Полтавою бився зі своїм військом на боці шведів, був змальований у поемі російського національного поета Александра Пушкіна, а пізніше - в опері Петра Чайковського як грубий, невдячний і зрадливий українець. Для національно свідомих українців, напроти, він став героєм, який зробив останню спробу вирвати країну з лебет Російської імперії.
Наслідок битви під Полтавою, з цього погляду, дуже зашкодив Україні, але місту він був однозначно корисний. Малозначне до цього поселення було піднесене до столиці губернії, і з нагоди 100-ліття російської перемоги за розпорядженням царя місто одержало чудовий класичний архітектурний ансамбль, який сформував круглу центральну площу. Посередині була встановлена 12-метрова колона, «Пам’ятник Слави». Звичайно, слави російської імперії. На разі пам’ятник «переприсвячений»: позолочений орел на верхівці прикрашений українським прапором, нижче розгорнутий транспарант із закликом, що лунав на Майдані: «Слава Україні!»
Сходи в ніщо.
Втім, інтерес Романа Повзика пов’язаний з іншою частиною Круглої площі, де він і його друзі витратили багато часу і сил. Після повалення режиму вони знайшли вихід своїй революційній енергії:
«Янукович утік. Є новий уряд. Але далі так бути не може. Під час Помаранчевої революції, 10 років тому, ми були ще напівпітьми. Батьки не дозволяли нам їхати до Києва, на Майдан. Але цього разу вони нас втримати не могли». Так часто, наскільки це було можливо, вони проводили час в протестних таборах у Києві і вдома, у Полтаві. І коли Януковича, нарешті, прогнали, вони не захотіли повторювати помилок попередніх демонстрантів, які швиденько розійшлися по домах.
Отже, що робити? Продовження Майдану іншими засобами почалося там , де вулиця Жовтнева, головна транспортна артерія міста, стикується з Круглою площею. На цьому перехресті майже 20 років руйнується Кадетський корпус. Великими шматками обвалюється штукатурка. З-під неї вже видно цеглу. Давно немає вікон. І там, де раніше в центрі будівлі над залою підносився скляний купол, між обваленими залізними балками і різними уламками ростуть маленькі деревця. В 90-х роках будівля була приватизована. Обставини, за яких місто продало вищу офіцерську школу інвестору в Ізраїлі і питання, де поділися гроші, є причиною багатьох чуток і об’єктом безкінечних судових розслідувань.
На початку 2014 року комусь у маленькому колі полтавських митців прийшла в голову ідея більше не нарікати на байдужість міського врядування до Кадетського корпусу, а просто діяти. В соціальній мережі Інтернету був поширений заклик до спільної акції: винести сміття і непотріб з будівлі, яку безхатьки перетворили на нічліжку й відхоже місце. Відгукнулися сотні полтавців. На перший влаштований там культурний фестиваль прийшли більше двох тисяч людей. Коли вдруге вже прийшло п’ять тисяч, організатори заходу занепокоїлися: деякі сходи були поламані й вели в ніщо, а гниле паркетне покриття могло провалитися. Третього «кадетаріуму» не відбулося, та це був не кінець.
«У нас є поважні підстави, щоб не кандидувати»
Кілька активістів, серед них і Роман Повзик, заснували об’єднання «Чиста Полтава» і почали, в інших районах також, прибирати місто, де утворилися стихійні сміттєзвалища. «Я не знаю, чи це правильно?» - говорить він, - «Чи не заохочуємо ми людей, які мали б це робити, і далі без діяти?»
Група студентів, майбутніх архітекторів, яка спочатку розробила концепцію відновлення і майбутнього використання Кадетського корпусу, а потім спроектувала переформатування площі Леніна – вже без Леніна, заснувала організацію під назвою «CityLab». Разом із зацікавленими громадянами студенти взялися виявляти слабкі місця в міському розвитку і подавати пропозиції щодо їхньої оптимізації. Приміром, як можна зробити місто сприятливим для велосипедного руху, як поліпшити рух громадського транспорту. На одне з громадських обговорень, яке організувала «SityLab», приходив навіть новий, призначений Президентом Порошенком, губернатор області. Але в активістів склалося враження, що в адміністрації їх сприймають лише як порушників спокою.
А, може, був сенс висунути свої кандидатури на виборах до міської ради 25 жовтня? «У нас є поважні причини цього не робити», - говорить Діма, один із засновників «SityLab». Головна причина банальна. Йдеться про гроші. Робота в міській раді не оплачується. «Ми не могли б присвячувати їй стільки часу, як належить. Ми були б поганими депутатами. Тому краще й далі добре робити те, що ми можемо».
Тим, хто робить у Полтаві велику політику, грошей не бракує. Перед усім Олександру Мамаю, чинному міському голові, який щодня між 12 і 15 годинами в приміщенні своєї партії «Совість України» займається передвиборною боротьбою. Приміщення не проминеш, бо біля входу терпляче чекають, поки не впустять, десятки пенсіонерів. У руках - запрошення, де вказані їхні ім’я-по-батькові і час, коли буде демонструватися новий фільм про Полтаву.
Вісім кілограмів цукру
Але не для того, щоб усе це почути, діставалися літні люди з житлових мікрорайонів до центра міста. Справді важливе відбувається наприкінці: при виході вони одержують два пакети з логотипом партії. А в них - вісім кілограмів цукру. Так переміг Мамай на виборах п’ять років тому. Тільки з тією різницею, що тоді він усіх міських пенсіонерів наділив не цукром, а продуктовими наборами. Пенсії настільки малі, що більшість пенсіонерів не може собі дозволити відмовитися від таких подарунків. І вони йшли на вибори, тоді, як молоді залишалися вдома.
Про походження Мамаєвого багатства циркулює багато чуток. Згідно з його офіційною біографією у середині 80-х років, у сімнадцятилітньому віці, він почав працювати. І далі: на металзаводі – монтером, на гуртовій базі – вантажником, у дитячому садку номер сім – завгоспом, на об’єднанні «Лтава» - малярем… Майже ніде він не залишався довше 2-3 років. Поряд з цим він приторговував на полтавських базарах горілкою. Аж поки 15 років тому він раптом не став власником аграрного підприємства з 40 000 га землі, 7000 голів худоби і більше 5 000 працівників.
Щодо Мамая порушено три судові провадження. Два за підозрою в корупції, одне – за завдання тілесного ушкодження. Але всі три застигли на місці: засідання змушені відкладати, бо Мамай демонстративно ігнорує виклики, відверто насміхається над стороною звинувачення, марнує час, звинувачуючи суддів. Що з огляду на нинішній стан українського правосуддя цілком можливо.
Перед виборами до Верховної Ради 2012 року Мамай став відомий тим, що вступив до Партії Регіонів. «Поки при владі одна партія, в країні панує порядок. Повинна бути провідна політична сила», - говорив він тоді. Це мало значити, що призначений Януковичем губернатор і місцевий партійний шеф Олександр Удовиченко його до цього змусив. Але сьогодні жодна з сторін не хоче знати про колишнє партійне членство Мамая: міський голова не хоче мати нічого спільного з поваленим режимом, Удовиченко і його люди також не хочуть мати справ з Мамаєм. Вони йому закидають, що, будучи при владі п’ять років, він турбувався не про місто, а займався власними справами.
Половина прибутку йде міському голові.
Коли одразу після зміни влади в Києві Удовиченко був звільнений з посади голови облдержадміністрації, це не означало, що він втратив давні зв’язки, набуті під час тривалого перебування у владі. Вони ще добре функціонували. Придалася й школа, яку він пройшов, починаючи з 80-х, коли піднявся до посади головного функціонера обласної комсомольської організації. В передвиборчій кампанії йому «зручніші» лікарні, установи, заводи. Їхні шефи привітніше дивляться на представників цього кандидата, коли вони зустрічаються з співпрацівниками. Хто хоче жити в місті, де на вулицях порядок, сміття регулярно вивозиться, і все працює так, як і повинно працювати, у того тільки один вибір –чоловік з досвідом, який знає, як організовувати й керувати.
Проте більшість плакатів у місті рекламують Андрія Матковського, кандидата президентської партії «Блок Петра Порошенка». Він був першим міським головою, обраним після Помаранчевої революції. Коли його обрали як кандидата від партії тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, з цим пов’язували великі надії. Деякі втілилися в життя: під час його каденції в місті відновилося вуличне освітлення, біля житлових будинків були встановлені контейнери для сміття, які навіть регулярно спорожнювали, віддалені райони міста одержали автобусне сполучення. Цим він рекламує себе знову.
Але що ще залишилося від головування Андрія Матковського? Передусім прозвисько: Андрій-Половинка. Тим, хто хотів одержати дозвіл на ведення в місті бізнесу, було відомо, що одержати його можна тільки тоді, коли половина прибутку йтиме міському голові. Ці чутки розповсюдилися так широко, що представник Матковського Ігор Кушик, не чекаючи на запитання, сам почав розмову: «Ця кличка - наслідок успішної чорної політтехнології».
Повернути свободу вибору за допомогою домашніх аптечок.
Те, що колишній міський голова після того, як поміняв роботу в податковій інспекції на кар’єру політика, швидко забагатів і набув у Полтаві великі маєтності, Кушик не оспорює. До речі, він водночас є генеральним директором двох місцевих телестудій, які належать Матковському. Звичайно, цими засобами медійного впливу ніхто не зловживає, запевняє Кушик: «Кожного кандидата, у якого є на це гроші, ми можемо показати юним і красивим, наскільки це можливо». Але є й невеличкі обмеження: «Якщо весь рекламний час уже продано, звичайно, нічого не поробиш».
Своїм найнебезпечнішим суперником Матковський вважає цукор нинішнього мера. Удар у відповідь він завдав за допомогою домашніх аптечок, які містять ліки проти простуди, головного болю, поганого самопочуття та інші нескладні лікувальні засоби. Як і Мамай, він розпорядився розіслати запрошення усім пенсіонерам переглянути фільм про кандидата. Як і в Мамая, стоять пенсіонери перед дверима виборчого штабу Матковського і терпляче чекають, коли їх впустять, щоб врешті-решт одержати подарунок.
Підкуп виборців? Ні, це не підкуп, - говорить Кушик, - який змушений пояснювати, як це узгоджується з вимогою Порошенка на початку виборчих перегонів зупиняти подібну практику твердою рукою. Його пояснення оригінальне: За допомогою домашніх аптечок Матковський повертає літнім людям свободу вибору: «Якби тільки Мамай роздавав свій цукор, тоді вони почувалися б зобов’язаними голосувати за нього. А так вони одержують щось від обох і можуть вирішувати, хто їм більше подобається».
Кандидати - це тільки декорація?
Люди в Полтаві, які були в активній опозиції проти Януковича, запитують, чому новий Президент підтримує саме цього кандидата, який до того ж народився в Росії, за радянських часів навчався у вищому військовому училищі в Петербурзі і за майже тридцять років життя в Україні не опанував правильної української? Чутки про Матковського множаться так же нестримно, як і про його оборудки. Мова про грошові потоки і так звані відкати. Одні говорять про помітну шкоду для іміджу Президента, інші висловлюють розуміння: було б набагато гірше для Порошенка з політичного погляду, якби він зробив ставку на легковаговика, що не мав би шансів на перемогу.
Роману Повзику вочевидь важко відповісти на запитання щодо його думки про Матковського. Він запобігає до дипломатично уникливих формулювань. На разі не може інакше, оскільки кандидує до міської ради від пропрезидентської партії. Партія йому запропонувала, і він довго розважав. Вирішальне значення мав врешті-решт приклад Сергія Лещенка і Мустафи Найема. Вони обидва відомі як активісти Майдану, і без їхнього заклику повстання проти Януковича, можливо, закінчилося б на самих початках. Минулого року вони ввійшли до парламентського блоку Петра Порошенка.
«Якщо я лише активіст, то політики можуть до мене дослухатися, а можуть і ні. Але коли я буду там, то вони будуть змушені говорити зі мною», - гадає Роман Повзик. Він не єдине нове обличчя в списку блока Порошенка. То тут, то там, у інших партіях, з’являються люди, які прийшли з Майдану. Вони тільки декорація? Чи можуть вони на щось вплинути? «По закінченню виборів я це знатиму», - говорить Роман Повзик.
24 жовтня 2015 року, Полтава
Переклав з німецької
Павло СТОРОЖЕНКО
Для довідки: «Франкфуртер Альгемайне цайтунг» - одна з провідних газет Німеччини, її щоденний наклад становить 363 465 примірників.
Коментарі
Дописати коментар