До речі, ПРО НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

Передусім: чому їх титулують народними? Тому що в округах, де вони балотувалися, більше виборців? Важча сукупна маса електорату? Але це ще далеко не народ. Так же, як не народ і електорат менших дільниць, і не народні – депутати нижчих рівнів.
У мене завжди викликали підозру пишно-претензійні епітети. Ще з часів правління партії, яка називала себе «умом, честью и совестью нашей епохи». Під ними мені ввижалися підробка і лицемірство. Не можуть бути народними, за визначенням, депутати, які досягли цього становища завдяки підкупу електорату, підступній компрометації політичних суперників, тиску на залежні колективи, групи людей… Ну, чому не зупинитися на функціональному означенні виборної посади? Просто – депутат. Без марнославних претензій.
В інших країнах якось же обходяться. Приміром, депутовани, посел – в Польщі, сенатор – у Штатах. Трішки дивнувато звучало б: народний конгресмен? Правда?

Я і з інших міркувань не ліпив би епітет  «народний» до депутата. Якщо ми вкладаємо в слово «народ» високий зміст, то депутата  було б точніше визначати як «електорального» або «орального» (від латинського оris – рот, або, якщо хочете, від російського слова орать, лементувати).
Циркулюють набридливі чутки, що парламент це маленький зліпок народу. Але народ – не однорідна маса. У ньому багато чого різного. Дехто ще вочевидь не став народом. У тому вищому розумінні, на яке люблять посилатися наші керівники, політики, просто – публічні люди, яким хочеться вивищитися.
Багато людей злиплися в безформній масі електорату – продажного, недалекоглядного, погано освіченого…
До народу ще треба дорости.
Одно слово, питання є. І воно стоїть досить гостро.
Звичайно, щоб наблизити форму до суті, назву до змісту, треба докласти зусиль. Тим же електоральним депутатам. А вони на це не підуть. Напевне. Потрібно розробляти різні поправки, обґрунтування… До того ж, людина – істота слабка. Їй хочеться попишатись. Хоча б епітетом – «народний».
Якщо більше нічим.
І чи не здається вам, що в нас забагато електоральних? В інших країнах, багатших і міцніших економічно, партійне і мажоритарне представництво набагато скромніше. Числом. Пошарудіть в Інтернеті. Відповідні дані знайти не важко.
Є сенс скоротити загальну кількість депутатів і з огляду на те, як вони дискутують, обговорюють питання. Культура дискусії часто нагадує пряме попадання бризантного снаряда у велику вигрібну яму. А якщо депутатів буде менше, то й бризок – відповідно.
Організовано, солідарно вони працювати не вміють. За винятком хіба що обґрунтування й прийняття рішень про підвищення собі зарплати.
Ось такі принагідні міркування. Може, й не оригінальні, бо «на слуху». Але цілком щирі, оскільки автор, вибачте на слові, не політик.
                                                        Павло СТОРОЖЕНКО

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ

СПОГАД ПРО ЄВГЕНІКУ*